- Ти дострибався, Адаме. Знаєш, що тобі світить термін від п’яти до восьми років за умисне нанесення тілесних ушкоджень?

- Начхати, - відвертаюся. Мені абсолютно байдуже. Я й так живу у в’язниці останні роки. А виродок заслужив.

- Це ти зараз так говориш. А що робитимеш після ув’язнення? Ким ти станеш? Це клеймо на все життя, - продовжує читати нотації Макар. – Але я цього не допущу. Хоч і не кровний, але ти мій син…

- Давай без цієї маячні, добре? Ваші з матір’ю гімнастичні вправи та штамп у паспорті не роблять мене твоїм…

- За словами слідкуй! – гаркає, підіймаючись на ноги. – Що б ти про мене не думав, але я теж засуджую рішення Світлани, яке вона прийняла за моєю спиною, Адаме! – сідає, - І ти мені дійсно небайдужий, як і мої рідні сини. Тому я знайшов рішення. Знайомий прокурор мій боржник, тому піде назустріч. Справу кваліфікуватимуть як необережне нанесення тілесних ушкоджень, тим паче потерпілий…

- Пфф, - фиркаю, - потерпілий. Ця гнида…

- Помовч, Адаме, і дослухай, - перебиває, - тим паче потерпілий не висуває звинувачень. Його сім’ї не потрібне розголошення у ЗМІ про те, чим їх синок займається, коли покидає офіс батькової корпорації. Тому тобі у якості санкції призначать виправні роботи на три місяці. І з вересня ти повертаєшся на навчання. Я уже про це домовився. Все вирішено і обговоренню не підлягає.