Що таке перша книга?

Сонечки, а ви колись задумувалися, що означає для автора його перша книга? Скажу чесно, мої особисті відчуття - це викохана й довгоочікувана дитина за яку щоразу соромно. Хочеться сховати її від усіх, бо ж ще таке сире й невміле, та й герої не настільки добре прописані, та й взагалі...
Отаких причин знаходиться безліч. Гарантую - кожен автор, книгами якого ви зачитуєтеся, має історію, яку поривався (а може й не тільки) переписати. Але щоразу щось заважає - може брак часу, а, може, і розуміння - ось тут ти ще не вмів розділяти себе й героїв. А як тоді переписати себе? Звісно, що хочеться прибрати вади, знайти пояснення й виправдання недолікам, проте це вже будеш не ти, а хтось інший.

Моїм першим романом була історія Ані та Матвія з "(не)Дитячої казки" (і до речі, я почала використовувати таке написання ще до того, як це стало мейнстрімом). Щире підліткове перше кохання, де для того, щоб бути справжнім поганцем достатньо було мати кілька поганих звичок...

Чи люблю я її - вже так. 
Чи соромно мені за неї? Безмежно!

Не за помилки й огріхи, а за те, що так оголені нерви, такі зрозумілі для кожного підлітка емоції та сумніви.  

А ще завдяки цій книзі я відчула, що таке справжня підтримка, коли люди, навіть не розуміючи нічого, щосили намагаються тобі допомогти, бо для тебе це важливо...

Перша написана вами історія ніколи не буде геніальною, гарантую - в них будуть руко-ного-восьминоги, секретарки з мільйонними квартирами та точно не буде нормального обоснуя. Але чи варто тоді писати таке? Та й хто читатиме? 
Я впевнена - варто писати, адже немає більшого щастя для автора, ніж подарувати нове життя. До речі, цілком ймовірно, що й терміни "виношування" будуть такі ж, як і за звичайної вагітності, бо підбиратимеш кожне слово, смакуватимеш імена й шліфуватимеш до досконалості кожну подію. 

І ще трошки своєї авторитетної думки вам висловлю: якщо хочете писати - просто пишіть. Не треба проходити місячні, річні та вікові курси - вони годяться лише для шліфування, але ніяк не для початку. Як ви знатимете, на що звернути увагу, якщо у вас немає кістяка? Може ви майстерно й пристрасно описуєте еротичні сцени? Хоча, може від ваших жахастиків холоне кров? О, ні! Знаю - читачі не можуть спинитися, доки не дізнаються, хто ж вбив графиню у вашому детективі! 

Пишіть, надихайтеся, і, головне, ніколи не бійтеся критики - всім не догодиш, але фільтр варто мати, щоб виловлювати конструктивні поради. Повірте, вони не шкодили ще нікому - досвідчені автори теж прислухаються до них, навіть якщо не згодні.

Люблю вас, і дякую за підтримку)))