Вітаю любі. Давно я не виходила на зв'язок. Мою новину дла вас. 

Моя новинка:  Викрадений рай. Усім любителям: владних героїв, сильних героїнь припаде до душі. Маленький уривок завтрашньої галви 

- Невже ви викрали мене, залякали, змусили його лікувати, щоб ось так вбити ? - Говорю не своїм голосом. 

 - Чорт, я й забув про тебе. Ти права мала, це занадто легка смерть. Оскільки собак я вже нагадував, то я прив'яжу тебе до коней, й вони тебе розірвуть на чотири частини. - Шипить неначе звір йому в обличчя. 

 - Звір, та не було ніякої зради. Я ніколи... - різко замовк, ніби щось згадав. - Чорт. 

 - Що ? - Звір вирівнюється, запихає руки в кишені. 

 - Сара... 

 - Що за Сара ? 

 - Повія з якою я спав тоді, коли ти скинув мені документи. Я бачив як вона порпалась в моєму ноутбуці. Звір, я тут ні до чого. Клянусь. 

 - Повія. Гаразд, знайдеш мені ту повію, даю тобі на це два дні. А якщо ні... ну ти знаєш. - Хлопець з полегшенням видихає. А Звір повертається та має вже йти. 

 - Я вже можу йти ? - Майже викрикую я. Чоловік повільно повертається до мене. 

 - А... - протягнув, - Ксю, точно. Ходи за мною, мала. - Як же він мене дратує, але сказати нічого не можу. Він зверне мені шию однією лівою, його рука з легкістю здавить мою тендітну шийку. 

 - Я зробила все що потребувалось. Й ви обіцяли... - ледь не біжу позаду та бубоню. Звір різко зупиняється посеред коридору. 

 - Обіцяв ? Ксю, дурненька, маленька дівчинка. - Хмурюсь після кожного його слова. - Я лиш сказав що ти будеш жити. - Він знову розвертається, я не витримую. Все що відбулось лякає та сильно дратує. Що цей мудило собі думає ? Я не річ, він не може розпоряджатись моїм життям, та моєю свободою. 

Чекаю вас на сторінках нової книги.