Історія про історію "Зберігачі”

Звичайно не пишу блоги про свої твори, бо волію, щоб про них писали читачі, проте підтримаю двіж, що розпочав ДМИТРО ЄВТУШЕНКО: #історія_про_історію.

Перейняла естафету від Діани Козловської, за що їй щиро вдячна.

За останні п’ять років (а саме стільки часу я викладаю свої твори на інтернет-платформах) світ побачив два моїх романи, дві повісті і біля десятка оповідань. Пишу “світ побачив” тому, що до того їх бачила тільки я. В той час літературних сайтів і читачів на них було мало, про україномовні платформи краще взагалі промовчати, а йти у видавництво було собі дорожче. Письменництво завжди було і залишиться для мене хоббі, тому я тривалий час не поспішала виходити на люди з літературними творами. Проте прийшов час, і те, що виношувалося, все більш наполегливо стало проситися назовні і, врешті решт почався процес появи на світ моїх дітищ).

Розкажу про свого першачка. Це достатньо великий роман (виношувався найдовше), який у російськомовному варіанті мав назву “Сильные духом», а з тих пір, як я пішла з російськомовних сайтів, став називатися “Зберігачі”.

Цікаво, що слова “берегиня” і “зберігач” — набагато об’ємніші, ніж російський аналог “хранитель”. В українській мові також є “хранитель”, але мої герої —саме зберігачі.

Дуже вдячна своєму першому читачу-автору, що на мою коряву писанину писала захопливі відгуки. Якщо б перший читач одразу написав, що мій твір є тільки з певною вірогідністю літературним твором, я б мабуть інших своїх дітиш вбила ще в утробі). Ще мені поталанило, що на тому ж сайті я познайомилася з людьми, що показали мені і навчили, що ж таке справжній літературний твір, то ж з тих пір мій першачок пройшов деяку трансформацію і продовжує “дорослішати”. Подавала якось цей твір на конкурс в одне з наших видавництв, але він ввійшов тільки у топ-50 з трьохсот учасників.

В цій історії немає магічних артефактів, ельфів, гномів, вампірів, магічних школ, заклинань, драконів, немає відьом і могутніх магів. Однією із основних задач було створити фентезі без цих атрибутів. І ще мене на той час дуже діставали потраплянці з загальною ідеєю: якщо життя не вдалося в цьому світі, нумо в інший, адже там все буде на вищому рівні. Мій герой також потрапляє, але для нього інший світ — це те, що нам гарно знайоме — світ жорстокості, цинічності та брехні. Зі своїми здібностями він має серйозні шанси стати в ньому білою вороною і загинути, бо цим якостям його не навчили. Проте за волею долі (автора) він якось виживає і згуртовує навколо себе інших.

Дякую Дмитру Євтушенку за ідею марафону!

А естафету передаю Катерині Лилик і Єві Ромік.