Звісно, коли мова заходить про героя, що опиняється у фентезійному світі, необхідно знайти форму при якій читач зможе через протагоніста знайомитися з його правилами і законами. Ну яскравий приклад вічно здивований Гаррі Поттер.

Але цей хід також має ряд сюжетних закономірностей, які можуть перетворити його в аватару читача і тоді арка героя може зникнути.

Мені особисто, як людині з театральною освітою такий варіант взагалі не подобається. І тому я знаючи, що клеймо Поттеріани буде висіти над героєм весь перший акт вирішив знайти спосіб не створити чергового «обраного хлопчика».

І тут в нагоді стали шахи.

Спробую пояснити. При всій моїй любові до творіння Роулінг, герой Гаррі для мене максимально не дієвий. Тобто про його обраність, пророцтва та долю говорять усі персонажі, поки Гаррі просто вситься. До П‘ятої книги він навіть не шукає Волдеморта, аби вбити його. Так само нам нагнітають і про велич, бещсмертя та майстерність Тома Редла. Як то кажуть, короля грає його свита.

Тобто ці персонажі не дієві, бо великий сюжет Потеріани це шахова партія. Де в потрібний час і в потрібний момент собою жертвують різні фігури, аби у фіналі ворожому королю таки поставили мат.

Та в Січовій Академії таке нажаль або нащастя не спрацює. Протагоніст отримує постійні виклики, що завершуються успіхами чи помилками, в наслідок чого він набирає чехівські рушниці. Які звісно мають вистрілити. Це більше шлях досвіду, дорослішання і роботи над собою ніж обраність та доля.

Відповідно перший акт спонукає героя до руху й помилок, які все одно стають частиною його досвіду і характеру.

*ви читали безкоштовний фрагмент авторського щоденника Січової Академії. Без ПДВ та внесків у Пенсійний Фонд. Далі буде…