Що новенького?

Для вас - уривки з нових розділів наших із Владою книг в процесі! 

 — Я кохаю тебе, Ніко. Це сто відсотків. До інших я не відчував нічого подібного…

— У мене теж ніколи не було такого раніше, — зізналася я. — Правда, я не зустрічалася з багатьма хлопцями, так, двічі чи тричі мене проводжали однокласники, ходили в кіно, на дискотеку. Ну, і потім, коли займалася танцями, то мені подобався мій партнер, але це було не взаємне почуття…

— Пощастило мені, — він притягнув мене до себе і тепер наші обличчя були дуже близько. — що той пацан був дурнем і що тепер ти зі мною…

 — Мабуть, це доля, — усміхнулася я. — Бо інакше як тоді могло трапитися, що твій батько, такий багатий і успішний, зустрівся з моєю мамою, звичайною офіціанткою? І що ми зустрілися з тобою? Якби не ці обставини, ми б просто ніде не пересіклися, бо жили ніби в різних світах…

— Ну, думаю, ми точно мали зустрітись. Не те щоб я вірю в долю, але вже не уявляю свого життя без тебе, — він торкнувся долонею моєї щоки, а потім подався вперед і торкнувся губами моїх губ.

Я обняла його за шию і повністю віддалася своїм відчуттям. Це дійсно було так хвилююче, і кожного разу по-новому, кожен поцілунок з ним — як перший… хоча, може, виною всьому — незвичні обставини, у яких ми щоразу опинялися, та викид адреналіну, адже кожного разу нас могли “упіймати на гарячому”.

 — Кохаю тебе, — прошепотіла я в перерві між двома поцілунками. — Якби ти знав, як я сумую через те, що ми бачимося лише уривками. Хотіла б бути поряд з тобою увесь час — вдень і вночі, але це неможливо…

"Я - ТВОЄ ТАБУ" : оновлення сьогодні о 21:00

— Давно не бачились, Віто, — він усміхнувся якоюсь хижою усмішкою і подався вперед, до мого вуха, продовжуючи пошепки: — Але тепер будемо бачитись часто, обіцяю…

— Що ти тут робиш? — спитала я якимось не своїм голосом, відступаючи на крок назад. 

— Не думаєш же ти, що тебе переслідую? — він раптово засміявся. 

— Якраз це я і думаю, — мені стало страшно, але ж це не було якесь безлюдне місце, навколо ходили люди, тому я тримала себе в руках. 

— Ну, тоді скоріше це ти… — він зазирнув мені в очі. — Ти сама переслідуєш мене. Бо прийшла працювати на мою фірму, мила… Хай і не без моєї допомоги ти сюди потрапила, але ж ніхто тебе не змушував підписувати контракт, правда? 

— Ти знущаєшся з мене, — сказала я. — Це не твоя фірма, керівник навіть має інше прізвище! 

— Ну, мені не подобається моє прізвище, завжди не подобалось. Тому я змінив його перед вступом до універу в Англії, — він продовжував переможно усміхатись. — Все ж, це дуже зручно…

 — Ти хочеш сказати… — раптом я згадала балачки Іринки про симпатичного сина керівника.  — Це фірма твого батька, чи що? 

— Бінго, крихітко! — він клацнув пальцями. — А ти не така дурна, коли працюєш головою. За це ти мені завжди подобалась…

— А що ти мав на увазі, коли сказав, що я сюди прийшла з твоєю допомогою? 

— Як завжди дуже допитлива, — раптом прошепотів він мені в самісіньке вухо. — Знаєш, є таке прислівʼя "менше знаєш, краще спиш", чи якось так… 

ФІКТИВНА НАРЕЧЕНА ДЛЯ МІЛЬЯРДЕРА: оновлення сьогодні о 20:00

Щиро дякую всім за підтримку нашої творчості!❤️ Підписуйтесь на авторів, аби нічого не пропустити)) По секрету: вже готуємо для вас новинку! Зовсім скоро вона з'явиться на сайті! 

А ще хочу подякувати своїм читачам, у нас сьогодні міні-ювілей, нас 2800! Це так класно))

Підписуйтесь також на мої соцмережі, там теж можна знайти багато цікавинок, конкурсів і розваг!

Слідкувати за мною на Букнет      Instagram     Facebook   Телеграм  Threads  Pinterest