"

Червоний серпанок затягнув простір навколо саркофагу, і Перший Магістр зник у ньому, вийшовши з такого ж, тільки вже всередині темниці. На дерев'яній лаві біля стіни сидів бранець, який повільно підняв очі на гостя. Це був колишній Перший Магістр, який дуже змінився за час перебування у в'язниці. Його шкіра втратила блакитний відтінок, ставши просто блідою, зморшкуватою і в'ялою, як у старого. Його руки тремтіли, а сам він дуже згорбився.

- Вітаю тебе, брате, - ледве чутно промовив бранець. - Чим зобов'язаний?

- Я прийшов за порадою, брате. Приділиш мені трохи часу?

- Хм... Ти ж розпоряджаєшся моїм часом, так що питай, у тебе його багато.

- Ти навмисно відмовляєшся пити воду з Водограю Життя, не звинувачуй мене в цьому, брате. Так скоро ти помреш, але перед твоєю смертю я хотів би уточнити в тебе дещо.

- Уточни, - після довгої паузи відповів бранець.

Тепер паузу взяв Перший Магістр, ніби збираючись з думками.

- Пророцтво про Сина Сонця, чи правильно воно витлумачено? Чи нам усім загрожує смерть від руки людини?

- Сумніви гризуть тебе зсередини, брате. Ти вибрав не той бік, і зовсім скоро наслідки цього вибору торкнуться тебе.

- Не кажи загадками, брате. Скажи, чи міг ти припуститися помилки в тлумаченні? Скажи мені зараз! Я мушу знати напевно! – почав виходити з себе Перший Магістр.

- Вибір вже зроблено, і тобі не змінити накреслене.

- Скажи мені правду! Я повинен знати! - закричав Перший Магістр, його кисть різко стиснулася, і бранець схопився за горло.

- Скоро… Все станеться… – прокряхтів згорблений Небесний і посміхнувся. – Дякую тобі… Брате… ("Долина Сонця: затемнення". Уривок глави 30. Епілог. Тиша та спокій.)