- Данило, не мовчи. Говори зі мною прошу. Розкажи все, що коїться у твоїй голові.

Мій голос звучить так відчайдушно, ніби я зараз заплачу. Але я і справді готова розплакатись.

- Відштовхни мене, Амі. Відштовхни мене так далеко, щоб я ніколи більше не зміг повернутись у твоє життя.

- Я не буду цього робити.

- Прошу, Амеліє, не роби цього зі мною. Не змушуй мене робити тобі боляче.

- Зроби мені боляче, Данило. Торкнись мене, оголи мою душу, борись зі мною, але не йди.

Я підіймаюсь навшпиньки, щоб мої губи були на рівні з його губами. Ми так близько до того, щоб порушити всі правила. Ми так близько до того, щоб зруйнувати власні життя.

Я відчуваю його важке дихання. Я бачу його боротьбу. Я майже задихаюсь. Я потребую його як люди потребують сонця. Але навіть якщо сонце зникне з неба, його губи допоможуть мені жити далі.

Але він не цілує мене. Він відвертається. Відпускає мої руки. Відпускає мене.

Неприємний холод огортає мене.

- Це неправильно, - майже кричить він. - В мене є дівчина.

Моє серце розривається. Він правий. В нього є дівчина.

- Амеліє, прошу, скажи щось, що змусить ненавидіти тебе. Скажи щось, що змусить викинути тебе з моєї голови хоча б на хвилину. Скажи щось, щоб я припинив думати про тебе перед сном.

Він відчайдушно бореться зі своїми почуттями. А я відчайдушно безсильна до нього.

***

Ми майже припустились помилки. Майже порушили правила. Майже стали найбільшими грішниками. Але хіба я можу спокутувати гріх, який так і не скоїла?

Читайте мою нову книгу "Пов'язані серцем" https://booknet.ua/out?url=https://booknet.ua/book/povyazan-sercem-b416817