Зустріч Килини та Яромира у 18 столітті.

Доброго вечора, любі!!!

Запрошую до нових розділів, роману, "На грані реальності". На моїй сторінці вже опубліковані розділи від Яромира.

https://booknet.ua/book/na-gran-realnost-b415678

Уривок.

— Яремо, то, шо тобі є? Шо ти си дівки вчипив. Вона не буде тобі...

— Бабо Горпино, йдіть вже, а дівка хай буде. — Перебив стареньку. — Я сам проведу її до покоїв. Не переживайте.

Старенька трохи помовчала, а тоді попередила.

— Ох добависі ти, Яремо. Себе згубиш, і дівку занапастиш.

— Тихо, бабусю. Нічого не буде, якщо ви нікому, нічого не розкажете.

— Я не скажу, але ту стіни мают вуха і вочи (очі). — Напружено попередила жінка.

— Я, то вже знаю. — Відмахнувся Яромир, дивлячись у спину дівчині, яка, здавалося не ворушиться.

— Ну гляди мені. — Пригрозила пальцем старенька, і подалася за ширму одна.

— Килино! — Зірвано покликав дівчину Яромир. Здається, задихався від хвилювання та емоцій.

Дівчина повільно повернулася. З секунду стояли просто й дивилися одне на одного, у тьмяному світлі. Шаленів від того, що вона поруч з ним. А далі не роздумуючи, обоє кинулися в обійми одне одного.

— Ти все таки прийшла за мною. — Зірвано на емоціях шепотів їй на вухо. — Ти навіть не уявляєш, як я чекав на тебе. — Міцно притискав дівчину до себе. Від насолоди закрив очі, почувався божевільно щасливим, і ще до кінця не міг повірити, що вона поруч з ним.

Усвідомлював, що на її вчинок є одне пояснення, «Він не байдужий їй», бо на таку відчайдушність, може піти лише людина, яка кохає.

— Яромире Севериновичу! — Тихо покликала дівчина. — Годі обійматися. Відпустіть.

Обережно відхилився, пильно дивлячись у тьмяному світлі на дівчину. Боявся її відпустити, бо здавалося тільки відпустить, як вона чкурне від нього.

— Не відпущу, бусинко. Я скучив. Я ж цілу вічність тебе не бачив... 

Спасибі всім за підтримку!!!❤️

Подаруночок.

4SyObmR2

Приємних емоцій від прочитання!!!