Янгольські принципи❤️

Привіт, мої неймовірні❤️

Вчора завершилась книга "Принципи самотності"❤️ Сумно відпускати героїв, але це означає, що наступна історія вже набирає обертів. Тож, ви вже маєте змогу придбати завершену книгу❤️

Тож залишаю вам маленький уривочок, щоб ви теж закохались у головного героя❤️

"– Ти нагадуєш мені теплу літню ніч. Таку ж спокійну та прекрасну, загадкову та непередбачувану з її заспокійливою прохолодою. Оманливою прохолодою, що пробирається до кісток, викликаючи бажання загорнутись у ковдру. Ти як остання передсвітанкова година, коли повітря пахне свободою та щастям, коли небо забарвлюється в колір і захоплює своєю неповторністю. Кожна така ніч особлива, кожна неповторна і зачаровує своєю тишею та загадками. Так само і ти для мене, Ель."

Ну а на зміну Марʼяну та Евеліні (і Емілії, звісно, бо це мій найулюбленіший персонаж)), прийшли Матео та Інґеборґа із книги "Янгол помсти"❤️ Ця парочка відрізнається від попередньої книги, адже тут є одна шалена жінка без інстинкту самозбереження та маленький мафіозі. Обіцяю, вони сподобаються вам❤️

Тож, аби зрозуміти настрій книги, залишаю вам уривочок новинки❤️

"– Якщо ти очікував, що я буду плакати та тремтіти, можу запевнити, що такого шоу я не влаштовую. Ну ок, припустимо, що я тут тремчу і плачу. І що далі? Ти прийшов, аби мене вбити? 

– Сама як гадаєш? – все ще не відпускаючи мого обличчя, він криво посміхається, повільно опускаючись кінчиками пальців на мою шию.

– Гадаю, що тобі просто стало самотньо в Італії чи звідки ти там і ти вирішив придбати перший квиток на літак і таким чином опинився у мене під дверима. Інакше я не розумію чому ти досі не пристрелив мене, не розчинив у кислоті, чи що ви там зараз робите? – його привабливе обличчя викривлює гримаса злості. Шкода, він мені більше подобається, коли просто сатаніє, або посміхається.

– Ти взагалі ненормальна? – відступивши на крок, чоловік запускає пальці у волосся. Кидаючи на мене сердитий погляд.

– А так помітно? Я гадала, що гарно маскуюсь під адекватну."

І звісно ж – запрошую до перегляду буктрейлера, що краще розповість про історію❤️
 

І сьогодні з редагування повернулась книга

, тож якщо ви її ще не читали – запрошую до палкої історії викладачки історії мистецтва та власника готельної мережі, що ніколи не повинні були зустрітися... але одне помилка докорінно змінила їхні життя❤️

І звісно ж, уривочок і цієї книги❤️

"О пʼятій у мої двері постукали. Настирно і нервово. Відклавши виделку, пішла відчиняти двері. Я зараз йому скажу все, що думаю! Можна мені хоч повечеряти спокійно? І так через нараду не встигла в обід у їдальню зайти! Голодна як чорт, зла як чорт, і якщо він не забереться геть — то я закопаю його у найближчій лісосмузі й плювати, що я не дотягну його тушу туди самотужки! Змушу студентів, адже це через їхні вибрики мусила слухати претензії колег! 

— Ти чому ще не готова? — Лев стоїть попереду у костюмі, що видніється з-під розстібнутого пальта. Поки я підбираю цензурні слова, аби вказати йому напрямок руху! Він здивовано оглядає мене з голови до ніг: мокре волосся, яке ще не встигла висушити після душу, величезна футболка, яку відхопила на знижках у чоловічому відділі ще рік тому, і спортивні шорти, яких навіть видно не було з-під моєї льолі. 

— Куди? — ти диви. Прийшов тут, претензії ще висуває! Та йди ти далеко і надовго, теж мені пан! 

— На виставку, — цідить крізь зуби, проходячи у квартиру, поки я продовжую залипати на нього. Що я, чоловіків в костюмах не бачила? Бачила. Он професор наш ходить щодня в костюмі. Але йому вже сімдесят три... ні. Молодих чоловіків у костюмах я таки не бачила до ладу.

— То це від тебе були квитки? — запитую, хоч відповідь знаю наперед. Але хочеться зіпсувати йому настрій. Зачепити. Він вважає, що може ось так зникати та повертатися, коли йому заманеться?! Лев знову сатаніє. Ось так звичніше. А то навіть якось дивно стало. Але мовчить, знімає пальто, залишає взуття біля входу та проходить у кухню, бере мою виделку і дивиться на мою смажену картоплю!

— Прекрасно. Сто років вже не їв такого. Ну, ти збирайся, я зачекаю.

— А чи не піти б тобі... — та чоловік не дає мені закінчити, перебиваючи на пів слові.

— Та ось одягнешся і підемо, ну що ти як маленька? Серйозно, в мене був важкий день, я не хочу зараз слухати претензій. Давай, одягай щось нормальне, підсушись там, і пішли, — мов ми про щось домовлялись, промовляє він та, населивши на виделку картоплю, спокійно їсть."

Ну і звісно – запрошую у мої соцмережі, де ви можете дізнатись перші спойлери розділів, анонси новинок та впливати на сюжет, імена та наступні книги❤️

Інстаграм

Телеграм

Фейсбук

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️