Вітаю, мої найкращі!!!

Сьогодні діє знижка на роман, "Ти вже належиш мені". — Це спокотна історія кохання. Випадкова зустріч; захист героїні від назаби, й відразу владний полон головного героя; Протистояння характерів; 

Лев та Олена; історія тут...

УРИВОК.

— Скажи, Олено, у тебе є чоловік, бо обручки на твоїй руці, я не бачу.

— Я зняла її. — Нервуючи обманула.

— То все ж, чоловік є? — Невесело констатував Лев.

— Є! — Старалася бути переконливою, у своїй брехні.

— Та все ж, пропоную прогулятися. — Наполегливо запрошував.

— Невже вам байдуже, що у мене є чоловік? — Олена вся тремтіла, адже обійми Лева надто владні. Так, саме обійми, бо на танець це вже не схоже.

Сильна рука чоловіка слизнула вверх по спині, притиснувши її до себе ще більше. По тілу розлетілися імпульси, в низу живота відчувався політ метеликів.

— Мені байдуже. — Холодно прошипів на вухо. — То як, щодо прогулянки?

— Вибачте, але ні. — Злякавшись його владності, та тих нестерпно диких відчуттів, відмовилася.

— Чому, ні? — Нахилившись надто близько, суворо допитувався чоловік.

Лише від цього голосу, була ладна втратити над собою контроль. Не могла пояснити, що відбувається з нею. Присутність цього чоловіка, затьмарила здоровий глузд. І це точно не алкоголь, бо вживала дівчина сьогодні дуже мало. Ледь зібралася з думками, аби відповісти.

— Тому, що я старомодна. Дотримуюся вірності. — Не змогла втримати рівний голос, він таки зазвучав зірвано.

— Ти не старомодна, ти ідеальна, Олено. — Міцніше притиснув до себе.

Ці слова стали останньою краплею в терпінні дівчини. — Він знущається? Так і закохатися не важко. Розуміла, з боку вони виглядають пристрасно закоханими. Здається поміж них іскри сиплються, але їй пора покидати його компанію, доки не наробила дурниць, про які завтра доведеться шкодувати. Та й дівчата зараз допит влаштують. Знову доведеться брехати.

Молитви Олени були почутими, танець закінчився. Вже хотіла дременути від Лева. Та він не дав їй цього зробити, притиснувши до себе сильніше. Налякано підняла погляд на чоловіка, й попросила.

— Леве Даниловичу, відпустіть. Мені не зручно. Дівчата з колективу не зрозуміють, а ще не дай Боже, до чоловіка донесеться. Мені проблеми не потрібні. — Старалася бути переконливою.

Лев примружившись, пильно дивився на дівчину. Здається не вірив їй. Задихалася в його полоні. Це якесь божевілля. — Навіщо він це робить?

— Знаєш, Олено, я дуже не люблю, коли мені відмовляють... 

РАБА БАЧИТИ ВАС НА СТОРІНКАХ ЦІЄЇ ІСТОРІЇ!!!