❤️ Чуттєва історія для любителів босів ❤️

Любі читачі, 

Нагадую, що на сторінці Адалін Черно публікується наша співаворська книга "Спадкоємець для владного боса"

Я зустріла його тоді, коли він був потрібен. В найскладніший період мого життя. Вадим здався мені принцом, але у кожної медалі, як відомо, є дві сторони.
— Ми з вами зустрілися два місяці тому. Після того, як ми провели разом ніч, я… завагітніла. У нас з вами буде дитина.
Його брови підскакують в подиву. Та за мить вираз обличчя стає жорстким, кам’яним, злим.
— Крихітко, я схожий на мецената? — з цинічною усмішкою карбує. — Чи, може, на дурня? — гарчить. — Забирайся. І щоб я тебе більше не бачив.
Два місяці тому він пожалів мене. Я не встояла перед ним і ми провели ніч разом. А тепер він просто прогнав мене. Тільки мені нікуди йти…

Я в соцмережах:

Група в Фейсбук

Інстаграм

Телеграм канал

TikTok

Адалін:

Телеграм канал

Бережіть себе та рідних ❤️

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
(Ivanka)
12.07.2023, 12:11:34

Дякую)

Ема Ноель
12.07.2023, 12:15:16

(Ivanka), І вам ❤️❤️❤️

Інші блоги
Інколи (дуже рідко), але Норман буває людиною
“Накрапав дощ, небо було сіре. Але Норман сяяв. Хоча його обличчя залишалося відстороненим, Джим бачив у ньому якусь безтурботність. Вночі вони обоє не спали. Їм було зовсім не до сну. Вони були стомлені. Але якщо слуга
Вона запропонувала - він погодився!
До речі, про Діану… Повісити в рамочку? Згадую її вчорашні слова. Та легко! Появу Діани я зустрічаю повністю підготовленим: на моєму столі лежить стос звітів про освоєння коштів, виділених мерією та залучених від благодійних
Та нехай дома сидить!
Ми виїжджаємо з маєтку. Королівські гвардійці супроводжують нас, і з боку це здається почесною вартою. Але я знаю, що вони виконують зовсім іншу функцію. Їхнє завдання — простежити, щоб я не втік. Ледь виїхавши за ворота,
Побачаться чи ні?
Неусвідомлено я ще сильніше кутаюся в цупку тканину, втупившись носом у комір і вдихаючи його аромат. Георганов помічає мій рух і, презирливо усміхнувшись, повільно опускає руку в кишеню штанів. — Поміняємося? — тихо,
Трішки одеського гумору до Дня сміху...
— Моя Циля вічно ниє: «Мені носити нема чого, мені носити нема чого!» — Ой, Фімо! Я тебе благаю! Дай їй мішок картоплі, і нехай носить! — Розо Марківно, я чула, що ви таки одружили свого Додика! Ну, і як вам
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше