2000 читачів, подяка та подарунки!)))

Вітаю, дорогі читачі! Сьогодні побачила, що моя читацька родина перетнула позначку 2000 і я вирішила з цієї радісної нагоди написати блог) Дякую, вам за підтримку і натхнення, яке ви даруєте мені своїми коментарями, зірочками та добрими словами! Щиро вдячна кожному!

Не можу не нагадати вам про новинку "Коханий ворог", де події починають набирати обертів! Не пропустіть найцікавішого)

Уривок:

" — Давиде Олександровичу, до чого ці лестощі, — відставляю склянку на округлий журнальний столик, а сама віддаляюся від Ярового на безпечну відстань.  — Ви чудово знаєте, як на вас реагує жіноча половина офісу. Для чого вам я? — наважуюся поставити запитання, яке хвилює мене найбільше. — Що в мені особливого? — впиваюся поглядом в грозові очі, які в цей момент мене спопеляють.

— Ти єдина, хто здатна терпіти мій нестерпний характер, — байдуже знизує плечима і пронизує потемнілим поглядом додаючи, — а ще, ти найдовше протрималася в моїх помічницях і навіть не намагалася пробратися в моє ліжко, — Яровий, повільно, крок за кроком починає скорочувати відстань між нами, а я, наче в транс впадаю. Дивлюся в темні очі, які блищать хижим блиском і не можу зрушити з місця. 

— Тебе хочеться розгадувати, Віко, а ще… поцілувати, — підходить занадто близько, проводить тильною стороною долоні по обличчі, і, легенько стискає моє підборіддя, а тоді починає нахилятися, щоб втілити своє бажання в реальність, але я вчасно роблю крок назад. Не можна піддаватися… Жодних поцілунків…

— Не треба цього, — виставляю руки вперед намагаючись зберігати дистанцію, а серце так гучно вдаряється об ребра, що дихання не вистачає. Я чудово пам'ятаю наш перший поцілунок, і, ті відчуття, в які занурив мене Яровий більше були схожі на жагу, на дике бажання, ніж на ненависть. Той поцілунок був помилкою, тому я не хочу зробити ще одну..."