Ви колись тонули у власних книжках? Так, щоб дійсно відчувати їх протягом багатьох днів. Щоб бачити уві снах розвиток подій  і вписувати його в сюжет. Щоб чути якісь конкретні пісні, які передають емоції героїв. Насправді, це далеке від тієї короткотривалої ейфорії після написання розділу в графік. Далеке від продумування сюжету під реалії комерції. Далеке від написання книги  для читачів. Скоріше вже опрацювання власних травм і власного минулого. 

Знаєте, книги які пишуть про себе і своє життя значно концентрованіші. Навіть якщо вони замасковані під гумор, драму чи фантастику. Їх видно. Читач не сліпий. Він відчуває моменти, які були взяті з життя, з наболілого. Будь це смішні ситуації, якісь болючі діалоги чи інтимні моменти. 

Не те щоб такі книги значно краще тих, які писались чисто для заробітку. Ні. Заробляти на читачах з однотипними книгами це теж талант. Але деякі роботи не відпускають ще довгий час нас. Схоже, "Ейлінг" для мене і є така скринька Пандори. Сьогодні зробила ще одне Рілз, яке вибило мене з колії. На емоціях дописала половину одинадцятого розділу і хочеться писати ще. 

Є книги для читача, є книги для заробітку, є для відпочинку, а є книги для самокопання. Шкода, що немає таких, які б самі писались.