Доброго вечора! 

В мене вранці вийшло оновлення "Академії Лідеван. Громова сила". Всю ніч я підбирала образ демона, щоб показати вам, як саме він виглядає. Від цих нейромереж так сладно добитися потрібного зображення, тож мені ще й у фотошопі прийшлося його редагувати)

— Тут я ставлю умови, а не ви, — Повелитель знову відкинув капюшон, оголюючи своє жахливе обличчя.

Феліція здригнулася і міцніше схопилася за Фірніета, але він тільки пирхнув. Він не боявся демонів.

— Помиляєтесь, — Фірніет похитав головою, на його обличчі з'явилася хитра усмішка. — Ви не можете дістати з Сетірамів сплячу силу, навіть якщо вб'єте їх, тож вам потрібні ми. Отже, ми маємо повне право диктувати свої умови. Хочете сили Сетірамів? Тоді відпустіть нас удвох. Я не залишу тут Феліцію.

— Вона теж має силу поглинання. Що коли наступного разу ви повернетеся один?

— Навіть якщо я захочу прийти один, Феліція мене одного не відпустить, — з грудей Фірніета вирвалося тяжке зітхання. — Чули щось про кохання? Воно змушує людей йти на ризик і чинити безрозсудні вчинки.

Повелитель нічого не відповів. Він довго дивився на Фірніета і Феліцію вивчаючим поглядом, синє полум'я з його порожніх очниць танцювало дикий, божевільний танець, ніби зачаровуючи співрозмовників, занурюючи їх у транс. Феліція майже піддалася цьому первісному вогню, але Фірніет був непохитний. На нього магія Повелителя не діяла.

Як вам демон?))

І ще одна невеличка цитата із нового розділу, бо я і для неї підготувала картинку)

— Але хіба ви можете силоміць затягнути людину в Обитель? — Фірніет виглядав здивованим.

— Можу, якщо поставлю на ньому мітку.

Фірніет не встиг навіть збагнути що до чого, як Повелитель підійшов до них і схопив кожного за долоню — на тильній стороні в ту ж секунду спалахнув синім полум'ям невідомий символ і одразу ж погас. Феліція скрикнула від несподіванки: мітка обпалила їй на мить шкіру.

— Тепер можете повертатись.

Повелитель не міг посміхатися, але Феліція готова була присягнутися, що його голос звучав радісно, навіть самовдоволено. Він більше нічого не сказав, тільки змахнув кістлявою рукою на прощання і розчинився у своєму фіолетовому тумані.

Гарного всім вечора! Тихого і спокійного!