Невже це був лише сон?

Вітаю, любі читатачі!
Запрошую до книги "Вона моя"
Книга безкоштовна. Оновлення щоденні.


Оновлення вже на сайті


Уривок

Коли Адам закривав за собою вхідні двері – Анна щось намагалася сказати, але через заклеєний рот виходило лише мугикання.

«Куди він?» — думала, але варіантів не знала. Можливо на зібрання з тими, хто причасний до її викрадання.

О, як би вона хотіла знайти спосіб аби зв’язатися із Гретою, аби розповісти все. Вона б точно допомогла б їй. Сказала кому потрібно. Життя ніколи не готувало її до таких випробувань, тому все здавалося ніби сон.

На щастя мотузка, яка від її рук йшла до бильця ліжка давала достатньо можливості лягти на ліжко. Хоч руки за спиною нестерпно починали боліти, вона все ж надіялась заснути, аби хоч на мить забутися від кошмару в якому опинилася.

Раптом, коли закриті очі відкриваються вона бачить свою кімнату в будинку Козицьких.

«Невже це був лише сон?»

Навколо кімната, яка завжди була прихистком у найважчі періоди життя. Коли названі батьки сварили, били по пальцях при неправильному розв'язанню задач з математики – вона завжди бігла у кімнату, зачинялася і залазила під ковдру на одномісному невеличкому ліжечку, під яким ще часто ховала книжки про кохання від названих батьків, які за ці книжки теж добряче сварили.

«Невже це був лише сон?»

Вона встала аби вийти з кімнати й знайти Грету, але… Щось не давало їй рухатися.

— Грето, — мовила, аби позвати вірну служницю, проте вона її вважала другою матір'ю.

— ГРЕТО! — закричала щосили, — ГРЕТО! ГРЕТО! ГРЕТО!

Продовжити читати