Розділ 3.2

— Їжу для рабів? — скривився, — Я думав ти інакша.
Він мовчки серветками витер підлогу і викинув у смітник розбиту тарілку. Спостерігала мовчки до моменту, коли він став заклеювати їй рот чорним скотчем.
— НІ, — закричала, — ЩО ТИ РОБИШ?
— Шановна Анно Володимирівно, Вам варто подумати про свою поведінку, — сказав спокійним тоном, а за тим заклеївши їй рот – прийнявся зав'язувати їй руки за спиною.
Він дивився в її благальні очі, але нічого не мій вдіяти. Він не знав більше методів, аби вгамувати її дикий характер. Був впевнений, що багате життя розбестило Анну Розумовську, тому поки вона не здатна подивитися на рідну країну очима народу. Вона – розбещена дівчинка.

Коли Адам закривав за собою вхідні двері – Анна щось намагалася сказати, але через заклеєний рот виходило лише мугикання.
«Куди він?» — думала, але варіантів не знала. Можливо на зібрання з тими, хто причасний до її викрадання.
О, як би вона хотіла знайти спосіб аби зв’язатися із Гретою, аби розповісти все. Вона б точно допомогла б їй. Сказала кому потрібно. Життя ніколи не готувало її до таких випробувань, тому все здавалося ніби сон.
На щастя мотузка, яка від її рук йшла до бильця ліжка давала достатньо можливості лягти на ліжко. Хоч руки за спиною нестерпно починали боліти, вона все ж надіялась заснути, аби хоч на мить забутися від кошмару в якому опинилася.
Раптом, коли закриті очі відкриваються вона бачить свою кімнату в будинку Козицьких.
«Невже це був лише сон?»
Навколо кімната, яка завжди була прихистком у найважчі періоди життя. Коли названі батьки сварили, били по пальцях при неправильному розв'язанню задач з математики – вона завжди бігла у кімнату, зачинялася і залазила під ковдру на одномісному невеличкому ліжечку, під яким ще часто ховала книжки про кохання від названих батьків, які за ці книжки теж добряче сварили.
«Невже це був лише сон?»
Вона встала аби вийти з кімнати й знайти Грету, але… Щось не давало їй рухатися.
— Грето, — мовила, аби позвати вірну служницю, проте вона її вважала другою матір'ю.
— ГРЕТО! — закричала щосили, — ГРЕТО! ГРЕТО! ГРЕТО!
«Ні лише не це»
Очі відкрилися і вона побачила ту ж вітальну, куди Адам її й привів.
«Ні, ні, ні»
Через чисте, ніби прозоре вікно проходили промені вечірнього сонця.
«Я проспала цілий день?»
Але найбільше дошкуляло те, що Анна хотіла в туалет. Що робити не знала, проте ідея виникла сама по собі.
«Якщо він зі мною, як з собакою – буде по собачому» — подумала і почала зводитись на ноги, хоча зі зв'язаними руками за спиною це вдавалося не легко.
Вмить джинси, які красувалися на її ногах змокли. По ногах потекло тепло, а з цим відчуттям захотілося плакати.
«До чого ти опустилася?» — чула в голові голос названої матері.
По щоках потекли сльози.
Хоча опускатися до того, аби мочитися під себе було неприємним, проте іншого не придумала. Вона хотіла в туалет, до того ж хотілося допекти викрадачу, аби він надав їй більше інформації.
Вона догадувалася, що в цих бандитів на неї є якийсь план, проте вони чомусь відтягують момент, аби «розкрити карти».

Коли вхідні двері відчинилися, вона притихла.
Не знала, що зараз буде, але вирішила поводитися зухвало, хоча цей момент був найпринизливішим в її житті.
— Ну що, подумала про свою поведінку? — перше, що почула.
На Адаму красувалася мокра шкіряна косуха. На вулиці йшов дощ, тому йому було навіть затишно повернутися до тимчасового дому, де його чекала його розкішна дівчинка.
Навіть із зав'язаними руками за спиною і заклеєним ротом вона видавалася благородною. Її постава і зухвалий погляд змушував серце битися частіше.
Коли підійшов аби розклеїти рот – здивувався її покірності. Вона просто дивилася в очі тихо дихавши.
Коли прийнявся розв'язувати руки – помітив калюжу під ногами дівчини.
— Який же я телепень, — сказав тихо.
— Погоджуюсь, — тихо бовкнула.
— Що? — перепитав.
— Нічого.
— Пробач, пробач, я мав би подумати про це…
На це Анна гидливо закотила оченята.
— Встань, — сказав.
Вона встала й аж скрикнула. Чоловік почав стягувати з неї мокрі джинси.
— Притримай коней! — обурилася ляснувши своєю рукою по його руці, — Я сама. Обернися.
На що Адам знітився.
— Так, пробач.
Він за мить опинився біля шафи, де зберігав власний одяг і дістав чорну футболку і власні спортивні штани.
— Тримай, — простягнув закриваючи однією рукою очі, хоча лише для видимості. Він розглядав її тіло і збуджувався з вигляду її форм.
Анна зняла комбінацію і він не міг стримати бажання. Забрав руку і витріщився.
— АНУ!— закричить Анна і вмить прикрилася його речами, — ТИ ЩО ЗБОЧЕНЕЦЬ?!
— Ні, ні, ні, — знітився й обернувся.
— Ну звісно, всі ви такі, як викрасти, то чому ж не скористатися, правда?
Адам не відповідав. Тихо пішов на кухню, де швидкоруч приготував яєшню з овочами.
Тихо поклав біля дівчини тарілку.
За мить вона з’їла свою вечерю і це неабияк тішило Адама.
Він виправ її брудні речі в спіральній машинці, а за тим сів поруч. Вона була розв'язана, але при цьому виглядала пригніченою. Лежала на ліжку занурившись в подушку.
— Все добре? — запитав.
— А ти як думаєш?