Вітаю всіх!

Щось мене понесло десь далі від свята. Точніше, моїх героїв. Таке враження, що сюжет сам себе пише, а я тільки за ним записую)) І треба ж було їм вляпатись до такого нестабільного світу, збудованого на ілюзіях!

Фелікс остовпів: там, де тільки-но був широкий арковий прохід, вже височіла суцільна стіна, поросла темно-червоним плющем, наче вічність так стояла. Айлін стала поряд з ним й втупилась в стіну:

– Як гадаєш: це ілюзія? Чи місцеві ілюзії миттю стають реальністю?

Хотів би він знати це напевне. Але про Скатхану відомості були надто суперечливими, й без необхідності сюди не потикались, а, якщо й заносило сюди, то намагались не відходити далеко від точки входу. От тільки їм з такою точкою не пощастило: викинуло незрозуміло де.

Ще одні ілюзії, що можуть взяти у полон, ви можете знайти на сторінках містичного детективу ЗАХІД СОНЦЯ ЗАТИХ від Selene Evance. Кажуть, що мої героїні постійно десь свою голову пхають. Повірте, не тільки мої))

Всім миру й злагоди!