Що ж книга "Бути людиною"добігає кінця. Залишилося лише звільнити Артура з лап Тамари та подарувати йому дрібку щастя. Думаю він на це заслужив, правда ж? А також налагодити стосунки Степана і Діни. Так, як всі основні секрети вже розкрито, то вирішила розповісти про те, як писалася книга)

Моїм улюбленим жанром завжди був трилер, тому відповідно мені й самій хотілося працювати в такому жанрі. І от якраз такий персонаж як Артур мені здавалося ідеально підходив на цей жанр. Вдалося чи ні мені його відтворити, то вже судити читачам.

Спочатку я планувала продовжити лише історію Діни та Степана. Відобразити як війна впливає на психологічне здоров'я сімей, та труднощі, через які вони проходять. Але подумала, що токсичних стосунків вистарчило і в першій частині. тому для чого руйнувати щастя цих двох закоханих людей.

Цю книгу я не завжди писала послідовно, якісь певні події приходили у голову я їх писала))....то могла бути середина або кінець. Потім ті всі пазлики об'єдналися і склалися у цілісну картинку. 

Вагалася у моменті порятунку, а саме хто кого рятуватиме: Степан Артура чи Артур Степана? Але потім подумала, що якщо Артур рятуватиме Степана, то буде занадто очевидно і просто. А от якщо ти рятуєш того, на кого скреготиш зубами, то справа не з легких. Бо насправді в той момент Степан рятував не тільки Артура, але й себе та свою людяність.

Я зазвичай тримаюся осторонь від своїх героїв, але від Артура не вдалося. От він дійсно став наче частинкою мене й особливо полюбився. Своєю жагою до життя, нескореністю та постійним пориванням ставати людиною. тому після його поранення в ногу, мені самій інколи здавалося, що мене саму починає боліти та нога)))

 А поки залишаю вам пісню під настрій останнього розділу.

Дякую всім, хто продовжує читати цю історію. Гарного дня вам)