Привіт, любі читачі. Бачили нічну проду на книгу "Відьмина служба кур'єрів"?) А взагалі, книга потрохи добігає кінця. Більшу частину відредачила, на днях залию. Шкода, що вона не зайшла вам настільки, як "Відьмина служба підтримки" чи "Відьмина служба кол-центру", але я дуже рада бачити  в коментарях знайомі ніки. Рада, що маю постійних читачів, які зі мною поруч і завжди підтримають. Рада, коли ми спілкуємся в примітках до розділу і ще більше рада, коли у вас все добре. 

Смішно, але я все ще не звикла заходити в каомерційний кабінет і бачити продажі книг. Як і не звикла до того, що ви пишете в особисті і наполегливо просите скинути номер картки, щоб надати "бонус". Не те щоб це мене дивувало, але я все ще не звикла до цього. 

Сподіваюсь, ми з вами дочекаємось кінцівки і разом підемо далі) Гарного дня вам) До зустрічі на Сході)

— Та ви що, знаєте, як в них легко спільну мову з людьми знаходити? От кричить керівник, а я так до нього "хоп", ніби шнурівка розв'язалася на підборах.  Закидую свою довжелезну ножку на стіл...

— Як це на стіл?! — зовсім зірвалася мама. Добре, що хоч Сера вийшла на перекур, а то б точно заморозила б.

— Ось так! — Хілер повернувся на стільці і одним легким рухом спокусливо закинув ногу на наш столик. Моя мама майже зомліла від цього руху. Боже, яке прекрасне явище! — І потім пальчиками повільно вверх, аж до юбки. Опля! І край спідниці "випадково" задерся.

— Правда сімейки в сердечка під низом зовсім йому не личать. Треба, щоб ти зшила йому щось поспокусливіше. Стрінги якісь чи може кружевні, — насолоджувалася помстою. — Що скажеш, Хіле?

— Ніяких стрінг, там тканина в попу врізається!