Вони зустрілися у клубі та провели разом ніч без зобов'язань.
Обмінялися номерами, але сумнівалися, що наберуть одне одного. А наступного дня...

— Пам'ятаєш мою доньку Алісу?
— Звісно. Скільки їй? Тринадцять?
— Двадцять один, Ден. Уявляєш, як час летить? Аліса — розумничка, але в неї виникла проблема юридична. Допоможеш, друже?
— Не питання.
Коли я познайомився з Арсеном і самовпевнено пообіцяв йому виграти багатомільйонну справу, був молодим і пихатим. Арсен ризикнув мені довіритися. Тепер він — мій головний клієнт. Я — його найкращий юрист.
— А ось і Аліса! — Він змахує рукою, я обертаюся.
До кабінету заходить усміхнена дівчина, дивиться на мене, вітається. А я зглитую.
Крихітці явно не тринадцять, а ще від неї складно відірватися. Учора в клубі я не зміг.
От дідько.

– А може я хочу, щоб ти мене до себе запросив. Як такий варіант?
Насправді – просто неймовірно. Я в голові його вже хвилин десять відкидаю. Але це було б не педагогічно.
Тягнуся до дівочої шиї. Гладжу пальцями. Піднімаюсь під підборіддя, ковзаю по шкірі, легенько стискаючи.
Бачу те, що й думав, – спалах хвилювання, а то й страху.
Все нормально у Аліси з інстинктом самозбереження. Не відбита. Просто сьогодні хоче бути відчайдушною. Я продинамлю, все одно знайде пригоди.
Це тупа відмазка. Їй-богу, тупа. Але іноді втомлюєшся корчити з себе розумного.
– Подруга сама додому дістанеться? – Кмітлива Аліса швидко розуміє, що мій настрій змінюється.
Вона киває, наскільки дозволяє моя рука.
– Іди за речима тоді. Я тут зачекаю. Даю десять хвилин. Якщо передумаєш – просто не виходь.
Знімаю руку та відступаю. Дивлюся на Алісу уважно.
Зараз ідеально, якщо вона повернеться, висмикне подругу, вони замовлять таксі та поїдуть додому відсипатись. А завтра і ще півроку після будуть розповідати всім і кожному, як Аліса розвела спраглого скористатися нею без зобов'язань чоловіка.
Але вона чинить не так. З-під мого піджака виглядає маленька стьобана сумочка. Я дивлюся на неї, а потім знову в очі Аліси.
Вона посміхається. 
Перейнялася планом…
– Речі у мене із собою. А подрузі зателефоную з машини.
– Дуже тебе образив, так? – З неї дуже просто збивати цей наліт кокетства. Під ним – щирість. Аліса кривиться і киває.
– Хочу крапку поставити…
По ній видно, що заплутана. Але жалість – далеко не перше почуття, яке в мені виникає при погляді на неї.
Я трохи думаю, а потім вирішую: та пішло все до дідька. Нам потрібно. І нам хочеться.
– Поїхали. Сьогодні чудова ніч, щоб ставити крапки.