Знижки, оновлення та зміни❤️

Привіт, мої неймовірні❤️❤️❤️

Сьогодні субота, тож запасайтесь ранковою кавою і читайте чергове зведення за тиждень)))

Перш за все – сьогодні діє знижка на мою завершену книгу "Не зможу без тебе"

"– Та мені начхати чий наказ ти маєш! Я винаймаю цю квартиру і не збираюсь впускати сюди жодного йолопа! Тож забирай своїх двох зі скрині та вали на всі чотири сторони!

Він підходить, але послизається на розбитому яйці та падає просто мені до ніг. Не можу стриматись, щоб не прокоментувати цього.

– Слухай, я звісно розумію, що гарна, але не варто валятись у мене в ногах, я дівчинка скромна.

– А чого так? Гарні ноги, біля таких і повалятись не шкода, – він чарівно посміхається і мов не навернувся щойно просто тут, приймає невимушене положення, підкладаючи руку під голову.

– Обережно, зараз будуть уламки! – здоровенний дядько з хрускотом виламує з петель двері й на голову хлопця сиплеться тинькування, тирса та пил. Я сміюсь і подаю йому руку, щоб допомогти встати, але замість цього, притрушений тягне мене на себе і посувається так, щоб я вимастилась у яйце разом із ним.

– Я уб’ю тебе! Гад ти африканський!

– Тепер ми зобов’язані разом прийняти душ і втекти від цих страшних мужчин, – хлопець підводиться і легко підіймає мене слідом, – Ванна там?

– Багато честі буде! Я перша йду, а ти – засихай з яйцем на шевелюрі та смерди!"

Це завершальна книга серії "Крила"
Перша книга "Спокута" безкоштовна та оповідає про найманку Мілену та очільника злочинного угруповування Яна.

Друга книга "Втратити Віру" у якій розповідається історія Єгора (найкращого друга Яна з першої частини) та Віри, яку зрадив чоловік, після чого – вона переїхала до його коханки (Як так вийшло? сама не розумію)))

У "Не зможу без тебе" ви можете дізнатись історію Юлії (тієї самої коханки) та Максима – охоронця Єгора з другої книги.

Також, книга "Між нами" змінила обкладинку, тож тепер ви можете знайти її у бібліотеці у такому вигляді.
Хто ще не читав – запрошую до історії про зведених, що мають одну велике проблему на двох. Фінал неочікуваний, тож якщо ви вагаєтесь, чи варто купувати книгу – раджу спершу почитати коментарі❤️

У книзі "Принципи самотності" Марʼян помалу демонструє нам свою добру душу та хвилювання, а вже невдовзі, ми побачимо його геть не таким, яким гадали. Що як чоловік такий спокійний лиш з Евеліною? Дізнаємось, дізнаємось, але я вам нічого не казала)))

"Самотність стала частиною мого життя ще до народження і була єдиною, хто стабільно залишався поряд протягом багатьох років. Я настільки звик до порожнього будинку, вільного ліжка та мовчазних вечорів, що зараз сам себе не розумію.

Я не розумію, чому у моїй самотності мені стало незатишно? Чому у тиші стало надто гучно? Чому вона тисне на мене своїми порожніми стінами, погрожуючи розчавити, мов комаху й навіть не помітити?

І чому я раз по раз прислухаюсь до шуму у загальному коридорі, бажаючи дізнатись чи сусіди навпроти повернулись?

Я не розумію чому все це відбувається, як не розумію як правильно вчинити.

Донедавна все було зрозуміло і просто – ніхто нікому й ніколи нічого не обіцяв. Так багато «не», що вони не залишали простору для маневру. Не приводити жінок додому. Не привʼязуватись. Не звикати.

Але щось невідоме відбувається з появою Евеліни. Невідоме і дивне для мене, адже скільки б я не намагався збагнути своїх емоцій, всередині щось незвичне противно розростається глибоко в мені, заважаючи думати та діяти.

Я роблю необдумані вчинки, навіщось сам зближуюсь із нею, хоч чудово розумію, що нічого це не принесе. Я даю надію їй.. чи собі? І чи надія це, чи звичайне бажання спробувати щось нове? Чи просто я надто довго стою на одному місці й від цього божеволію? Досягнувши всього, чого прагнув, я застиг.

І навіть зміна роботи не допомогла знову відчути те жадане відчуття свободи, руху, досягнень. Змінились люди, змінилась адреса офісу. Але я досі знаходжусь у тому самому стані, що й раніше. У порожнечі. 

І лише, коли бачу її – відчуваю, що життя має ще щось, окрім постійного відчуття застою, що знищує мене."

А у новинці "Попри все" відбулась неочікувана зустріч. Чесно кажучи, я сама іноді в шоці від того, що мені розповідають герої.. а з цієї книги я просто в шоці, навіть коли герої мовчать. Тож, запрошую до прочитання. Оновлення через день, а поділитись думками щодо книг ви можете ТУТ

"– Я перепрошую, у вас все добре? – підходжу до неї, коли худорляве тільце осідає на лавку у затінку та бачу сповнений розпачу погляд блакитних очей, спрямований на мене. Вона гарна ззовні. Але за цією красою ховається порожнеча. У її глибоких світлих очах плюскотить безвихідь та біль. І це змушує мене сісти поряд, забувши про власні думки. 

Бо коли мені було потрібно – ніхто цього не зробив.

Тож, можливо, я можу якось спокутувати цю провину перед собою минулою та допомогти тій, хто цього потребує. Бодай вислухавши її біль. Адже це приносить полегшення. Нехай тимчасове. Нехай примарне. Але приносить.

– У мене вже давно не все добре, – жінка відповідь погляд, зминаючи тонкими пальцями спідницю лазурової сукні та важко зітхаючи.

– Я не знаю що у вас трапилось.. але якщо бажаєте – можу вислухати. Просто вислухати. Без непотрібних порад. Без озвучування власної думки щодо всього почутого. У монолозі часто зʼявляється істина та вихід, – вона сумно посміхається, заперечливо хитаючи головою та нервово крутить обручку на безіменному пальці, так і не підводячи погляду на мене.

– Дякую, але просто залиш мене у спокої.

– Я знаю як це – коли тебе зраджують. Якщо ви зараз переживаєте саме це. Тому і пропоную.. просто вислухати.

Жінка заклякає, припинивши торкатись до обручки та здається, навіть не дихає. Поки я все більше переконуюсь у тому, що я – остання дурепа на світі. Причепитись до іншої людини, бо побачила у ній те, чого насправді немає? Що як вона просто.. просто прийшла до друга, забрати племінника, чи повідомити чоловіку, що вагітна. А я вивалила на неї все це. 

Але за довгі секунди мовчання, жінка таки обертається до мене і ледь чутно промовляє:

– Тут неподалік є гарний кафетерій. Хочеш кави? – чую дзвінок на пару і помічаю як натовп студентів біжить з курилки до дверей, розуміючи, що невдовзі мою відсутність помітять. Тож краще не майоріти під вікнами аудиторій.

– Залюбки. Я – Агата, а ви?

– Варвара, – промовляє підводячись на ноги та поглядом вказує у напрямку маленького провулка, що видніється за університетом, – Можна просто Варя і на ти. Я не настільки старша. Не знаю кому з нас більше це потрібно.. але ходімо."

А також маленька підбірка новинок від колег:
Віра у моє кохання. Останній бій. від Юлії Міхаліної (також, її Муза в кедах наближається до завершення – тож запрошую до прочитання)

Барбі від Влади Холод

Хочу боса від Вікторії та Роксани

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️