Трохи соціальної фантастики та легкого фентезі

Привіт вам, прода на “Старлайт” на сайті. Хотілося потоптатися по соціальних темах, тому вас чекають кілька доволі важких розділів. Сподіваюся, у вашому житті ніколи не буде ситуацій подібних до тих, що зараз у книзі. 

— Що сталося…? — запитав Брайт, вводячи капсулу в крутий віраж. Нас хитнуло, пасок безпеки врізався мені в ключицю, але я навіть не відчула болю. Лють витіснила всі інші відчуття, в тому числі й інстинкт самозбереження.

— До моєї клієнтки навідався колишній, — мовила, відчуваючи, як нігті впилися в долоні. — …який систематично її бив,  переслідував та труїв. І я уявлення не маю, як він міг її знайти тут, на іншому краї галактики, навіть враховуючи, що на це пішло більш ніж пів року… Це просто статистично неможливо…

— У космосі «неможливо» — це лише питання ресурсів, — сухо зауважив він, пролітаючи на червоне світло автоматичного регулювальника. — Можливо, він встановив систему слідкування в її телефон? Чи заховав маячок у речі, які вона взяла з собою?

— Вона тікала з Землі нелегально, — зауважила я, намагаючись перекрити шум вітру за тонким склом капсули. —  Пробралася на вантажний корабель, забилася в найтемніший кут багажного відсіку і сиділа там, аж поки її не помітив капітан. У неї з речей був лише новий, куплений на чорному ринку телефон і готівка. Їй жахливо пощастило, що той старий капітан мав доньку її віку… Він побачив дівчину, яка була одним суцільним синцем, і вирішив допомогти їй отримати документи тут. Вона не залишила жодного сліду. 

А якщо хочеться чогось легшого, заходьте до книги «Відьмина служба кол-центру». Вас чекає історія сплячого красеня, багато поцілунків та відьма, чиї бажання стають реальністю. 

Цитата:

Так і не дочекавшись відповіді, я відчинила двері душової, подивитись чи він там взагалі живий. Аж два рази! Керівник примудрився заснути прямо там, притулившись до стінки! Зате роздягнений! Після цього, звертатися до нього на “Ви” мені різко перехотілося. 

— Прокидайся, сплячий красень! Це тобі не ліжко! — мовила, вимикаючи воду. Останні краплі води стікали по блідій шкірі, змушуючи дивитись на гарний прес і... — Що ж за день такий. Скаю!!!

Смішно, але через п'ять хвилин криків, я додумалася прикрити його рушником і почала штовхати рукою. Але це нічого не дало. Він спав мертвим сном, наче...наче дійсно помер. Свята Інсаніє! Що я натворила, дурепа безпросвітна! В голові, як на повторі, гули нещодавні слова, в яких я бажала Скаю завжди гарно спати та шкодувала, що не можна було його розбудити поцілунком. Якщо це знову розігралася моя магія, то я навіть думати боялася, як я поясню йому, чому це я раптово стала єдиним можливим його будильником на найближчі декілька днів!