– В мене буде час розібратися з ним,– гнівно відповів Діма,беручи чашку з кавою в руку.

– Ні! Прошу тебе. Не влазь. Це моя проблема, і вирішу її сама.

Діма зі сарказмом посміхнувся та злісно піднявся на ноги.

— Починаєш шукати йому виправдання?

– Ти думаєш,що я настільки божевільна, щоб шукати виправдання такому вчинку? – обурилася я.

– Ти завжди його виправдовуєш, думаю що і ця ситуація не буде виключенням.

Діма сперся на тумбочку та з іронічною посмішкою спостерігав за мною. Хоча приховати справжні почуття йому не вдавалося. В очах я бачила злість та біль. Його боліло серце через те, що я завжди знаходжу виправдання Саші, а не йому. Я піднялась  та підійшла впритул до нього. Мої очі горіли від гніву. 

– Хочеш знати чому я не виправдовую тебе? 

– Хочу, – злісно відповів він.