Новинка вже на сайті!!!

Вітання, мої найкращі!!!

Запрошую до новинки, "На грані реальності".

У цій історії переплітаються містика, реальність, кохання та подорож у часі.

За основу взятий палац Палац Потоцьких, що зведений у середині XVIII століття. У тодішньому місті Кристинопіль, тепер Червоноград. Невеличке, мальовниче місто розкинулося на березі річки Західний Буг. Це місто заснував Францішек Салезій Потоцький і назвав його на честь своєї дружини Кристини.

Килина та Яромир

Уривок. 

Килина навіть не встигла кліпнути очима, як буквально перед носом, побачила капот здоровенного джипа. Завмерла на місці. Адже машину трохи розвернуло на зустрічну смугу, добре, що на дорозі пусто. Не чула нічого, адже в навушниках гули баси. Та навіть через них чула, як сильно б’ється серце. Дихання збилося. Бачила, як потрібна Килині маршрутка поїхала, та зараз не до неї, адже усвідомлювала, її врятували, якихось кілька секунд, та лічені міліметри. Вона не злякалася, але страх тільки зараз охоплював тіло, буквально паралізуючи його.

Краєм ока бачила, як з машини вистрибнув водій, та з озлобленою гримасою сунув на неї. Ковтнула ком та хотіла втекти, але від паніки не могла поворухнутися. Чоловік щось роздратовано говорив, та вона його не чула. Зажмурила очі, знала, скільки зараз доведеться вислухати.

За якусь мить, з очей були зірвані чорні окуляри, а з вух висмикнуті бездротові навушники. Ще мить, і від них лишилися дрібні частинки на асфальті. Чолов’яга розтрощив їх ногою, викинувши окуляри на інший бік дороги, а тоді озлоблено зиркнувши на неї, заволав.

— Тобі жити надоїло?

— Я... Поспішала... — Ледь не тремтячим голосом видавила, опустивши очі.

— Куди? На інший світ? — Лютував кремезний незнайомець.

Мовчала, відчувала, як вся тремтить. Наче тепер збагнула, чим її поспіх міг обернутися для неї. Чолов’яга щось волав, а дівчина втупилася поглядом в уламки своїх новеньких навушників. Розуміла, якби не блискавична реакція цього чоловіка, то на асфальті зараз була б вона. Очі наповнилися сльозами.

— Що тут відбувається?

Наче прийшла до тями, кліпнула очима, з яких скотилися сльози. Погляд стрибнув на поліціанта, який вимогливо дивився на неї.

— Я... — Перевела розгублений погляд на водія.

Погляд темно-карих очей, суворо дивився на неї кілька секунд. Від цього забула, що мала сказати.

— Це моя сестра, вона втекла від мене, ледве наздогнав. — Красивим баритоном заговорив водій, і так несподівано пригорнув дівчину до себе...

Приємного читання!!!