Доброго вечора, мої любі!!!

Вже цього четверга розпочнеться нова історія, Килини та Яромира, з роману, "На грані реальності".

​​​​​​

Уривок

Доки Килина дісталася до палацу, то вже було 8:05. Охоронець повідомив, що шеф зібрав усіх в себе в кабінеті. З шаленим хвилюванням подалася туди. Вже не зважала, що нога болить. Хоч мозолі були на обох ногах, права нога, боліла надто сильно.

Підійшовши до дверей, чула з-за них красивий баритон шефа. Серце забилося в шаленому ритмі, а в голові промайнуло. «Хоч би не звільнив...»

Зажмуривши очі постукала у двері, й почувши дозвіл увійшла в середину. Зачинивши двері застигла, адже зустрілась поглядом з Гораль. Трепет та жар рознеслися тілом. Розгублено привіталася й опустила очі.

— Килино, проходьте, часу мало. — Суворо наказав чоловік.

Почервонівши подалася до Нелі, де було вільне місце. Тут в кабінеті розмістився весь невеликий персонал палацу.

Яромир розказував, що потрібно зробити. Кожен мав доручення. Дівчина боялася навіть очі підвести, аби не зустрітися поглядом з Гораль. Хоча добре відчувала його різку енергетику на собі.

Килині доручили разом з Іриною Федорівною зустрічати делегацію. Закінчивши свої настанови Яромир відпустив усіх.

— Можете розходитися. Килино Ігорівно, залиштеся. — Суворо попросив.

Почувши своє ім’я, дівчина завмерла, та зловила на собі неоднозначний погляд Нелі. Від цього у вухах зашуміло. На мить закрила очі та повернувшись повільно та не сміло рушила до столу. «Тепер точно звільнить. Крім того, що не поступилася цьому чоловікові вчора, то ще й запізнилася сьогодні. Зараз доведеться вислухати...»

Зачинилися двері за останнім працівником.

— Килино, проходь, присідай. — Яромир знову перейшов на, «ти».

— Але ж мені потрібно йти працювати. — Зупинившись посеред кабінету, почувалася ніяково. Нервово перебирала ручки рюкзака, який тримала наперед себе.

— Зараз підеш. — Сухо кинув чоловік, присівши у своє крісло. — Ти в курсі, що нас запізнення караються?

Буду рада бачити вас на сторінках цієї історії!!!