Хто її кликав?

Вітаю, мої любі! 

До вашої уваги уривок із сьогоднішнього продовження:

... - Я теж так хочу.

- Тоді поки ти тут, коли матимеш час, приходь. Хоч кожного дня, для тебе я знайду резервне місце.

- Це ж, як цьому всьому навчитися, то можна вразити чоловіків наповал! – щебетала Тетяна по дорозі до Ліки додому.

- Яких це ти чоловіків зібралася вражати? – вигнула брови Ліка. – Тань… Тільки не кажи, що ти так і продовжуєш... – подруга повернулася до неї.

- Частково. Зараз у мене один постійний клієнт, тут.

- А, не тут?!

- А то не досить важливо, бо основний заробіток я отримую від нього.

- Ох, подруго. – зітхнула Ліка. – Може пошукаємо тобі нормальну роботу, переїдеш сюди, поживеш у мене поки що.

- Ні, Лік. Вдячна за пропозицію, та я сама розберуся. Поки буде так.

 Ця впертість була дуже знайома їй, розуміла, бо сама ж така сама була, самовпевнена, поки не потрапила в халепу. Але у Ліки був Максим, а у Тетяни такого тилу не було, вона завжди самостійно досягала мети, до якої йшла. Дівчата впевнено рухалися в бік супермаркету, домовилися швиденько приготувати вечерю, та посидіти трохи за пляшкою вина, відсвяткувати зустріч. Повільно наближаючись до торговельного центру, вони вели розслаблену відсторонену розмову, про все та ні про що, одночасно. Як раптом Ліка почула знайомий голос, який не просто прозвучав десь поряд, а кликав саме її...

Читати за посиланням: https://booknet.ua/book/solodkii-zaboronenii-pld-b414183