Вітання, мої найкращі!!!

Сьогодні діє знижка на історії Владлена та Маріанна з роману, "За межею можливого". Запрошую до подорожв у часі. Як це з двадцять першого століття, раптом опинитися на початку вісімнадцятого? Як звикнути до того, що звичних багатьох речей немає? Як обходитися без них, а найголовніше, як повернутися назад у свій час? 

На вас чекають:

Зрада;

Справжні почуття;

Подорож у часі;

Владлен та Маріанна

Уривок.

Нарешті в’їхав у двір. Вистрибнувши з-за керма, подався до дівчини. Обережно забрав її зі заднього сидіння, й поніс до дерев’яного розкішного будинку.

— Я не хочу. Не чіпайте мене. — Зірваним хрипким голосом протестувала Маріанна, й робила кволі спроби звільнитися.

— Маріанно, все добре. — Лагідно шепотів Владлен.

Схоже дівчина його не чула, вона ж навіть очей не відкривала, лиш просила відпустити її.

Увійшов у напівтемну вітальню, вклав дівчину на диван. Тільки встиг плеснути в долоні, аби загорілася велика люстра. Дівчина вже сіла, але в якійсь неприродній позі. Розгублено, великими очима роздивлялася все навколо, а тоді налякано глянула на нього. Кілька разів кліпнула очима та незграбно відсунулася від нього трохи далі.

— Де я? — Налякано запитала.

Владлен дивився на неї, серце розривалося. Він не впізнавав її, худа, бліда, тільки очі великі.

— Ти повернулася у двадцять перше століття.

Дівчина великими очима кліпала.

— Хто ви? — Розгублено запитала.

Владлен ледь стримував емоції, а її запитання збило його з пантелику. Він марив нею, бачив її у снах, ледь дочекався доки вона повернеться, а вона питає хто він.

— Невже не пам’ятаєш? Ми зустрічалися з тобою біля старого дуба, коли ти приїжджала з друзями на розкопки?!!

Мов з недовірою, пильно кілька секунд дивилася на нього, а тоді опустила очі, тихо попросивши.

— Відвезіть мене додому.

Владлен зітхнув та присів поруч. Маріанна знову відсунулася від нього, все ще з недовірою дивилася на чоловіка.

— Маріанно, я не можу відвезти тебе додому. Тебе вважають зниклою безвісти. Твоя квартира опечатана. Тому додому тобі не можна. Спочатку потрібно повідомити когось із твоїх рідних, потім поліцію, лише тоді...

— Не повідомляйте, будь ласка, нікому. — Перебила його дівчина пониклим тихим голосом.

— Чому, ні? Твої ж переживають?!! — Не розумів Владлен.

— Що я їм скажу? Мені потрібно привести себе до ладу, переодягнутися. І придумати щось нормальне, для пояснення. Я ж не можу їм сказати, що увесь цей час знаходилася в іншому столітті. Мені ж ніхто не повірить, відразу до лікарні для душевнохворих відправлять на лікування.

Владлен шумно видихнув. При кволості у голосі, та слабкості Маріанна мала рацію.

— Тобі краще сказати, що ти нічого не пам’ятаєш.

Дівчина хмикнула й здавлено промовила.

— Знову доведеться брехати.

Бачив як тремтіли її руки, хвилювався за неї.

— Маріанно, ти ж сама розумієш, що тебе не зрозуміють. Я відразу здогадався, що ти потрапила у портал. Та про це не знає жодний з поліціантів, чи твоїх рідних.

 ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!!!