Любі читачі!

Поки Террі і Рендал шукають злочинця, який напав на дівчину, збирають інформацію про кеннера Гартінського та розбираються у власних стосунках, я вирішила випробувати власні сили і взяти участь в конкурсі коротких позитивних оповідань. Дехто з вас вже читав цю коротку історію і навіть забажав отримати продовження! Дякую вам за це!

А тим, хто ще не ознайомився, я пропоную перейти за посиланням і насолодитись веселою замальовкою. Буду дуже вдячна за вашу підтримку!

Обережно! Дракон!

Як домовитись з глухим драконом? Тільки голосно кричати!

— Я охоронець замку Громовиця, — відсунувши свою морду, випрямився та поважно заговорив він. — Я вірний слуга свого господаря. Хто ти і що тобі тут потрібно?

— Моє ім'я — Амелія, пане драконе, — я присіла у ввічливому реверансі, стримуючи легке тремтіння в голосі. — Дозвольте мені трохи тут пожити!

— Помити? Ти збираєшся тут помити? То ти нова служниця, — закивав дракон головою. Він чи знущався з мене, чи справді не почув, що сказала.

— Ні, я прошу дозволу сховатись у замку вашого господаря від небажаного шлюбу! — крикнула голосніше, бо раптом дракон і справді недочуває. Хтозна скільки йому років.

— Не бачила стільки бруду? Та хіба тут брудно?! Тут чисто!