Любі мої читачі,

якщо ви заглянули в цей блог, то вам стало цікаво, хто ж такий гистрікс)))

Той, у якого Василина перетворила свого нареченого Корнія, пам’ятаєте?

Хто не читав про це, у вас є нагода і далі читати книгу про Василину і її пригоди.

Адже лише один день, 10 травня, діє знижка 15% на книгу "Ні собі ні людям, або Отруйний укус кохання" .

Гумористична, сповнена кохання, випробувань, пригод і магії, сюрпризів і перетворень фентезійна  історія.

Штучний інтелект уявляє його так, як на картинках.

Цитата:

Гистрікс низько загарчав, опустив голову і повільно пішов на нас.

- Гм, Василино, - раптом сказав Вальд, - от мені цікаво, як ти збиралася напоїти гистрікса своєю настоянкою?

Він міцно тримав у руках сокиру і був напружений, як струна. Питання було доречне. Я навіть не подумала про це. Просто шукала Корнія. А прийшов гистрікс, дикобраз, кошмарний монстр.

- Не треба сокири! – попросила я. – Я спробую сама.

Я вийшла наперед і голосно промовила:

- Корнію, це я, Васанта, ти пам’ятаєш мене?

Гистрікс зупинився, почувши мій голос, глухо заревів, його голки почали підніматися і настовбурчуватися, заскреготали, мов залізний ніж об скло.

- Василино, здається, він навіть добре все пам’ятає, - тихо промовив Вальд. - І спогади не з приємних! Тікай!

Вальд викрикнув це, схопив мене за руку і штовхнув собі за спину, бо гистрікс атакував. Він витягнув руки вперед, зігнувши їх у ліктях, і гострі голки одночасно вистрілили у наш бік з легким свистячим звуком. Все вирішувала мить. Я не встигала накласти заклинання захисту, хоча б якийсь охоронний бар’єр чи магічне захисне поле. Ми були приречені...

Приємного читання!