Якщо ви ще не познайомилися з Ліліаною, Даміаном та Ніком, після цього допису вам точно закортить зробити це!

Анотація «Не чудовисько»:

Як повідомити одному надокучливому драконові, що я не в активному пошуку тому, що в мене дехто є, хоч цей дехто трішки мертвий і примарний? Еге ж, важко дібрати слова в такому випадку. Та завжди, коли в мене віднімало мову, за мене говорив Даміан. Цього разу він також узявся виправляти ситуацію. На свій лад.

Поки не з’явився той клятий Ніколаус. Він, старший син Робера Вігмора і, звісно ж, спадкоємець цього заможного давнього драконового роду, побачив мене на новорічному балу й звідтоді не давав мені спокою.

Не напосідав аж занадто, розмиваючи межі, та приходив і приходив до мене, відправляв подарунки, а ще відганяв від мене інших залицяльників, які здавалися йому конкурентами, хоча за це, звісно, я йому вдячна...

— Привіт, красуне, — проспівав Нік, виструнчившись з моєю появою.

— Ого, сьогодні без віршів?

— Це був одненький разочок і я вже сотню разів визнавав, що це була дурість. Скільки ти нагадуватимеш мені про той випадок?

 

Найгіршим було те, що вони порозумілися. В них знайшлися спільні знайомі, й тепер вони разом обговорювали, чи довжина срібного меча Сема, відомого мисливця на перевертнів, компенсує щось чи ні...

—  Та йди ти, — пробурчала я, випроставшись, збираючись штовхнути його в плече. Аж раптом зустрілася поглядом з Даміаном й завмерла ось так, з піднятою рукою.

Коханий нічого не говорив, та поглядом промовляв до мене: ну ж бо, торкнись його, тобі ж кортить відчути поряд когось живого.

 

 Зацікавила ця трійця? Вони на вас вже чекають! Тицяйте сюди і поринайте в їхню історію!