Сто мільйонів зірок для вас!

Вітаю, любі читачі!

Є у мене одна недолюблена історія, до якої я ставлюсь з особливим трепетом. Це "Сто мільйонів зірок для тебе". Кажу "недолюблена", бо вважаю її однією з найкращих своїх книг, але водночас ця книга отримала менше уваги, ніж інші.

У якомусь сенсі це нестандартна історія, де головний герой — не владний, де героїня до останнього не може зрозуміти, кому належить її серце. Це історія про любовний трикутник, коли Він любить Її, а Вона — іншого. Це книга про помсту, про силу кохання, про вміння пробачати і йти далі, а ще про те, що неідеальні люди теж заслуговують на кохання.

У романі дуже багато моментів і цитат, які я ніжно люблю, але сьогодні хочу поділитися кількома уривочками з вами. Якщо ви читали книгу, сподіваюся, вам стане тепліше, коли перечитайте їх, а якщо не читали — прочитаєте))

❤️

— Залишімося сьогодні ночувати тут.

— У твоєму люксі?

— Так.

Було фізично відчутно, як напруга пробіглася її тілом.

— Не бійся, не домагатимусь. Якщо захочеш, спатимеш у іншій спальні.

— Гаразд.

Марта підняла руку, мить завагалася, а тоді занурила долоню у його густе волосся. Адріян мало не замуркав від задоволення, коли тонкі пальчики акуратно пробіглися між пасмами, масажуючи шкіру голови.

Вона не брехала собі, така близькість подобалася. Чи то через брак обіймів, чи через самотність хотілося дотиків, легких пестощів, чиєїсь присутності поруч. У миті, коли вдавалося не думати про Бориса і забути про Адріянову сім'ю, вона танула у цих хвилинах і дозволяла собі розслабитися. Потім, щоправда, опускалася на землю різко і боляче, коли Адріян починав говорити про спільні плани чи свої почуття.

Коли вони покидали будинок адміністрації, коридори зовсім опустіли — всі працівники, окрім чергових і охорони, розійшлися.

Усю дорогу до номера Адріян тримав Марту за руку, і вона ледве стримала розчарований видих, коли відпустив, щоб дістати ключ-карту. Тільки так, виставляючи на передній план власне бажання бути коханою, вона здатна забувати про справжню ціль цих стосунків.

— У мене дещо є для тебе, — сказав Адріян, пропускаючи її у номер.

Він підійшов до журнального столика, поклав щось у кишеню штанів і взяв зі стільниці невеличку бірюзову коробочку, перев'язану білою стрічкою.

- Ось, відкрий.

❤️

— Марто, я тебе не з’їм, ти ж знаєш? — говорив жартома, але було чути, що теж нервувався. — Зажди.

Він відчинив двері спальні, притримав її і рвучко підняв на руки.

— Ой! Що ти робиш?

Вона оповила руками його шию і знову затремтіла. Тільки цього разу не так з хвилювання, як через передчуття.

— Хіба новоспечений чоловік не повинен заносити дружину у спальню на руках?

— Не знаю, у фільмах так роблять…

— У нас буде краще.

Адріян обережно переступив поріг спальні і поніс Марту прямо до ліжка. Якби у цей момент хтось виміряв обом пульс, змусив би випити «Корвалмент» чи ще щось від тахікардії.

Простирадла пахнули гіпнотичним квітковим ароматом. Коли він вклав її і опустився слідом, втискаючи у той аромат, Марті на мить здалося, ніби лежить серед літнього лугу. Навіть ніжні травинки лоскочуть щоки… А ні, то Адріян провів самими подушечками пальців.

Вона обережно поклала долоню на його груди і пальцями, які заледве слухалися, розстібнула верхній ґудзик сорочки.

❤️

Важлива новина! Наступного тижня книга змінить свою ціну — стане дорожчою. У вас є кілька днів, щоб купити її за старою ціною, покваптеся, якщо ще не читали.

А також нагадую, що зараз у процесі новинка "(Не) будь мені братом" — книга, яка здивує пристрастями, що вибухнуть після тепла, коханням, яке переплететься з ненавистю, правдою і брехнею, у яких заплутаються герої. Запрошую!

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці