Вчора я вперше комусь, крім чоловіка розказали про своє захоплення, хобі і мрію - написання книг.
Цікаво, а коли зробили це ви? (якщо хтось з авторів читає це запис, напишіть у коментарях про себе)
Я завжди була дуже сором'язливою і самокритичною. Я не веду активне життя у соцмережах, не виступаю перед людьми. Моя робота потребує тиші і я полюбила усамітнення. Але в мені живе інше маленьке створіння, яке хоче творити і витворяти. Це створіння любить фотографувати і бачити прекрасне навколо, а ще воно часто нашіптує мені цікаві історії. Ці історія міняються з кожним роком, адже я дорослішаю і змінююсь. І лише недавно я вирішила спробувати їх перенести на "папір".
Я вибрала псевдонім і надіялась, що ніхто серед моїх знайомих чи друзів ніколи не дізнається про цю сторону мого життя. Так наче я її соромлюсь. Але в дійсності я отримую чистий кайф за кожну зірочку, чи коментар, за кожного нового читача. Тоді як я можу радувати читача, якщо не можу відкрити себе навіть перед близькими.
Мені досі страшно і соромно, адже я не просто розказала, я скинула посилання на "Поранені душі". А тепер я буду хвилюватись, чи зміниться їхня думка про мене, навіть здається, що випробовую нашу дружбу цим.
Я обожнюю книги про сильних героїв, про їх незламний дух, про вміння триматись не людях і не соромотись жити. Для мене вони є прикладом, взірцем і надіюсь одного дня я стану такою ж. А поки маю лише страх, невпевненість і сором'язливість, яка змішується із задоволенням, що надають мені читачі.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПочала писати, ще мабуть у 17 років, але на папері і лише для себе. 12 років тому пересіла за комп'ютер, і знов лише для себе ( хоча подружка читала і говорила, що у мене талант), я соромилася говорити про це навіть рідним. Три роки тому, донька знайшла на флешці мої книжки і сама зареєструвала мене на сайті самвидаву, і сказала викладати. Послухалася, і от так мою НЕДОФЕЮ побачив світ. Але друзям розповіла, що я авторка на Букет, лише коли відкрила переплату. Думала не зрозуміють, але на томість знайшла нових читачів.
Натхнення вам Сано і легко пера.
Особисто я "злила" свою таємницю найріднішим ще на третьому розділі першої книги) Просто не втрималася))) Та й зараз не розумію як хтось може довго приховувати своє друге "я")
А далі вже за місяць після початку публікації, зрозуміла, що читачів таки варто десь шукати й опублікувала пости на своїх сторінках у соцмережах))) От тоді дізналися не тільки найрідніші, а й друзі, знайомі та повні незнайомці))) І оскільки сумарна аудиторія була більше кількох тисяч, то розумієте масштаб))))
До речі, останнім часом, коли починаю знайомитися з людиною і це досить доречно, завжди кажу, що я авторка книг))) Цікаво спостерігати за реакціями людей))))
Таким чином, коли ти розповідаєш про себе всім, існує більша ймовірність отримати фідбеки, які дуже допомагають на початку творчого шляху. Ти ще не знаєш, що, де, як, чому і вислухати думки людей та порівняти - дуже потрібно для подальшої творчості) Так ти зможеш розвиватися значно швидше, а не тупцювати на місці)
А про мене й досі ніхто не знає. І як би ви зустріли мене десь, то б ніколи й не подумали що я пишу книги, я не схожа на творчу людину, я ніби й справді дві різні людини. Одного вечора моя подруга хотіла дізнатися яка в мене Еротична фантазія, і я її детально описала натомість почула "Слухай а ти можеш писати книжки" Хоч ще до цього у мене були пориви до творчості, але їх всілякими шляхами намагалися присікати.
Хіба людина повинна соромитися себе? Якою б вона не була. А твори автора це така ж частина його як і зовнішність чи характер.
Щодо себе, то мені не доводилося відкриватися рідним. Навпаки. Якби моя рідна сестра чи не силою випхнула мене в сайт самвидава, просто сказавши: "Пиши ось тут і не мороч людям голову", я б може досі займалася чимось іншим ;ь
Я почала писати в 16 років і довгий час не розповідала про свої роботи. Тільки декілька близьких людей знали про моє нове захоплення і я вдячна їм за підтримку. Роками вони були поруч і жодного разу не натякнули, що мої роботи не серйозні, навіть тоді, коли вони викликали "іспнський сором". Я виросла з підлітка, а разом зі мною виросли і мої роботи. Ще не один рік довелося наважуватися, щоб почати публікацію на Букнет, адже я не була готова до критики, яку зараз можу спокійно сприйняти. З появою моїх читачів життя отримало зміни. Ще якихось пів року тому я сказала, що більше не буду писати, адже мені не цікаво. Думала, що написала останню книгу і на цьому поставлю крапку, проте вийшло все не так.
Дорогий автор, я бажаю Вам натхнення і побільше читачів. Це чудово робити те, що приносить задоволення)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати