Знижка на книгу «нахаба В МоЄму Будинку»

ВІТАЮ, МОЇ ЛЮБІ БУБОНЬКИ!!!

СЬОГОДНІ ДІЄ ЗНИЖКА НА КНИГУ


«НАХАБА В МОЄМУ БУДИНКУ» - 10%
(тицяйте по назві книги і перейдете на неї)

Серйозна, життєва, місцями весела історія зрілого кохання.
Пошук себе. Прийняття минулого.
Щастя в сьогоденні. Щасливе майбутнє.

Кохання, пристрасть і багато ніжності.

Уривок:
«— Скарлетт… — я відчула його гарячі долоні на своїх плечах і хотіла їх скинути, але він натиснув на мої плечі з новою силою. Його дихання обпікало мою шкіру, голос лоскотав вушко і я дозволила собі на мить заплющити очі. Я відчувала аромат його тіла і нотки диму, яким просякла його футболка. Мені стало гірко, що для нього той поцілунок був лише заради того, щоб начебто мені допомогти. «Допоміг». Я так і стояла з заплющеними очима, доки він торкався мене. Його дихання знову торкнулося моєї шкіри.
 — Скарлетт, цей поцілунок був для мене цілою галактикою… і ти була і є всесвітом, який я хочу пізнати. Іноді, я розумію, що перегинаю… перегинаю з тим, що багато дозволяю собі… той самий флірт… про який ти говориш, - мені не дозволений. Тобі потрібен інший чоловік. У мене є минуле і я не хочу його звалювати на твої тендітні плечі. Ти гідна кращого.

Він важко видихнув, і я розплющивши очі, обернулася до нього. Дивлячись в його шоколадні очі, в яких я бачила його біль і правду, зачепили усі струни моєї душі. Я обвела його шию руками і тихо промовила, торкаючись його губ.

— Я сама буду вирішувати, хто для мене кращий. — Наші губи зімкнулись в солодкому поцілунку».


Уривок:
   Через пів години я вже наливала собі келих білого вина і вмощувалася на канапі з ноутбуком.
   Зазвичай, я ходила у старій квартирі в піжамі, але нове життя – нові правила. Після душу я одягла нову прозору, чорну нічну сорочку на бретельках, яку купила три дні тому. Почувалася, як дівчина з календарів пін-ап.²  І мені це подобалося. Я почуваюся незвично. Навіть підібрати слово не можу, як я себе відчуваю… Хоча… можу! Я почувалася розкутою та бунтаркою. Ну і що, що мене ніхто не бачить, головне, як себе відчуваю я. А я відчуваю себе мега класно!
   Хоча, якщо бути чесною… іноді шурхіт за вікном, або звуки мого нового житла трохи лякали мене, але до цього треба було просто звикнути. І я почну просто з сьогоднішнього вечора.
   Те, що мене турбувало, було на другому поверсі, куди я ще не ходила. Чомусь я не могла наважитися піднятися драбиною, не розуміючи власного страху. Проте, цікавість мала перемогти дивне відчуття… І узявши себе в руки, я зробила крок по драбині, яка вела до лофту.
   Забравшись, я вступила на горіхового кольору підлогу, і примружившись, знайшла вмикач.
   Жовтувате світло залило невеличкий простір. Мило та затишно з кріслом качалкою та…
   — А-а-а! А-а-а! А-а-а!
   Якийсь чоловік вскочив з матрацу, який лежав прямісінько на підлозі, і витріщився на мене.
   — Хто ви, така?
   — Я?
   Мене наче заціпило, я хотіла втекти, але не могла. Ноги геть не слухались. Та й куди бігти?
   — Що ви, робите в моєму будинку?
   Я дивилася на нього і мій страх зростав. Його карі очі палали люттю, брови зійшлися на переніссі над довгуватим, прямим носом. Губи стиснулися в лінію, і він явно чекав на відповідь. Проте… у мене були запитання і погрози.
   — Це, що ви, робите в моєму будинку? — Я відчула, як його лють змішується з шоком. Можу сказати, що ми обоє відчували те ж саме, але я ще відчувала невимовний страх. — Зараз прийде мій чоловік. — Я намагалася говорити так чітко і впевнено, як тільки могла собі дозволити в цю хвилину.
   — Місіс… Ви будинком не помилилися? Який до дідька чоловік?! Ви здуріли?! Ви в моєму домі.
   Я відчула, як його погляд почав лоскотати мою шкіру. Кавові очі опустилися на мою прозору нічну сорочку. О, Господи! Мені соромно? Ідіотка! Який сором?! Треба боятись та тікати!
   — Мі-і-й чо-ло-вік… — Мій голос зрадницьки вібрував від хвилювання та страху. Я позадкувала назад, щоб спуститися по драбині, але його величезна долоня схопила мене і притягнула до себе. — А-а-а! Відпустіть мене, нахаба!
   — Перестаньте кричати! Я скоро оглухну. — Він дивився на мене, і мені на мить здалося, що він хоче мене поцілувати. Проте, вже через мить, він знову заговорив: — Що ви, тут забулися? Хто, ви?
   — Це я, що тут забулася?! Я купила цей будинок тиждень тому. А от, що ви тут забулися, я не знаю. — Я забрала свою руку і швидко почала спускатися драбиною.
   Капець! Він спускався за мною. Що робити? Що робити? Я ж тут в цьому довбаному лісі сама!
   — Ви купили? — Я дивилася на його пружний задок в боксерах, доки він спускався і не могла повірити, що в цей час, коли я трусилася від страху, я зиркала на його дупу.
   — Так. Я. Що, не дійшло з першого пояснення?! — Нарешті, я торкнулася підлоги і одразу рушила до кухні. Там знаходилися гострі предмети тож…
   — Ви, що на кухню по ніж? — Він розреготався.
   Я широко відкрила очі і хутчіш побігла до кухні в пошуках якоїсь зброї. Не впевнена, що взагалі зможу її знайти, але здаватись височезному незнайомцю – я не збираюсь.
   Хай йому грець! Я відкриваю шухлядки, але нічого, зовсім нічого не знаходжу, окрім ложок та виделок. І як бути? Накинутись на нього виделкою?
   — Не підходьте! — Заверещала я, витягуючи руку вперед з виделкою в руці. — Тільки наблизьтесь і я…
   — Що ви? Заколете мене виделкою? — Не вгамовувався він і продовжував насміхатись. — Я почекаю, знайдіть щось краще.
   Він відійшов до стіни, і спершись об неї спиною, схрестив руки в очікуванні.
   Я дивилася на нього і розуміла, що, як для психа він занадто спокійний, а для безхатька, - занадто чистий та смачно пахне. Жестья! Про що я думаю?!
   — Хто ви?
   — Я господар цього будинку. — Він провів рукою по каштаново-рудому волоссю і додав: — До речі, - ножі лежать в лівій шухляді від вікна. Ось там. — Він вказав пальцем у той бік шухляди, про яку говорив.
   — Звідки вам знати? — Зашипіла я.
   — Я ж кажу, я тут живу. А от хто ви, я і досі не второпаю.
   Чомусь мій страх почав спадати, дивно для такої ситуації. Але якщо б він хотів мені щось заподіяти, йому б було достатньо зробити два кроки і схопити мене в свої жмені. Натомість він відступив до стіни і розповідав, де знаходяться ножі.
   — Я купила цей будинок тиждень тому. Всі документи на право власності в моїй спальні. — Я, все так само, тримала руку, наче мені це допоможе.
   Чоловік дивився прямісінько мені в очі і в них я бачила подив та розуміння того, що коїться. А от я і досі нічого не розуміла.
   — І я купив цей будинок. Я живу тут вже три дні. Документи знаходяться на другому поверсі. — Він потер обличчя долонями і спокійно промовив: — Здається нас розвели по-повній. Ми потрапили на гачок аферистів.

Уривок:
Задивившись на те, як він відв’язує човен і береться за весла, я відчула жар скрізь, де його можна відчути. Його м’язи заграли, а жили прокинулись під шкірою, зваблюючи мене ще більше. Фантазія про те, як його руки досліджують моє тіло, зробили свою справу і я, як ідіотка солодко зітхнула. Очі Домініка піднялися на моє обличчя, і усміхнувшись, він підморгнув мені. Відвернувшись, я продемонструвала, що він на мене немає впливу.

Ідіотка!

Відпливши на середину озера, він звернувся до мене, полишаючи весла.

— Почну подобатися вам… хоча б спробую. — Його усмішка була непідробною та щирою і це мене підкуповувало. Він обернувся, і діставши наплічник, який лежав позаду нього у човні, поклав між своїми ногами. Дивлячись мені у вічі, Домінік дістав звідти термос та дві невелички бляшані чашки, як для походів. В цей момент в мене дійсно прокинулося нове бажання – обійняти його. — Ну, як? Вже більше подобаюся?

— Занадто носа не задирайте. — Я посміхнулась. — Проте… так, ви мені більше вже подобаєтеся.

— Я ж казав.

— Досить вже. Наливайте скоріше кави.

— Ви завжди така нетерпляча?

— Можливо… Не знаю. Ніхто мені ще такого не говорив.

— Я не хотів образити. — Він простягнув мені чашку з ароматним напоєм і мені здалося, що світ став однією великою веселкою.

— Ви мене не образили, але приємно, що в вас прокинувся джентльмен.

— Хто сказав? Я ж Нахаба – забулися?! — він надпив кави і промовив: — Не сьорбайте дуже, бо рибу налякаєте.

Домінік намагався жартувати там, де по його дозволеній шкалі мені можна було його похвалити. Він віджартовувався і це означало, що він не хвалько і, тим паче, несамозакоханий кретин,… але Нахаба.

— Тепер я вас впізнаю, Нахаба.

— Як швидко пройшла любов… — він театрально зітхнув і ми розсміялись.

— Чоловіки завжди щось партачать. — Знизивши плечима, я забрала погляд.

— Так само, як і жінки.

Тепер ми дивилися у вічі одне одного і шукали в них таємниці минулого.

— Ви будете ловити обід, чи ні?

— Так, звісно.

Я дивилася, як він підіймає спінінг і починає готувати все для риболовлі. Мені було цікаво спостерігати за його діями і за тим, що відбувалося довкола. Я давно не була поза містом і, тим паче, не відпочивала ось так. Проте, зараз… я дійсно насолоджувалася. Тиша… ранок… аромат води та цікавий чоловік навпроти. Світанок пробирався крізь ліси над водою, і от перші промінці сонця потрапили на мою долоню. Я задивилась на пальці, на ледь помітний слід від обручки і відчула себе по-справжньому вільною. Мій колишній чоловік не був винен в тому, що ми не змогли бути справжньою сім’єю, - просто ми занадто… схожі. — Дякую.

Домінік подивився у мій бік і його брова, як завжди вигнулась дугою.

— За що?

— За цей світанок.

Він усміхнувся і тихо промовив, забираючи погляд:

— Прошу. Звертайтесь, якщо захочете прогулятись болотом…

— Домінік, я дійсно вам вдячна. Просто прийміть мою подяку.

Він знову подивився мені у вічі.

— Будь ласка, Скарлетт.