- Чому ваші стосунки завжди закінчуються бійкою? – запитала я, відкриваючи дезінфікуючий засіб. 
- Бійки не було. Удар отримав тільки я. Ігор зразу же вивів мене на вулицю. Тому що все би закінчилося трагічно. Язик я б йому вирвав точно, - стримуючи себе, сказав Діма.  
Мокнувши ватку паличку в розчин, я легко поклала пальці недалеко від рани. Від цього дотику по тілу пройшовся електричний удар. Глибоко вдихнувши, я сталась не концентруватися на своїх почуттях. Діма дивився на мене, не відводячи погляду. Легкими руками я очищала свіжу кров.  
Він стиснув зуби та закрив очі. 
- Болить? – з болем запитала я. 
- Пече. 
Підсунувшись ближче, я подула на рану та продовжувала очищати її. Зупинившись, я знову подула на неї та наші погляди зустрілися. Тіло затремтіло. В грудях закололо так, що стало важко дихати. Серце божевільно стукало. Але я не відводила погляду. В його очах був присутній відчай та благання. Благання повернути все назад. Душа благала відпустити почуття та заповнити порожнечу. Поцілувати його губи та відчути близькість, хоча б на ці кілька секунд, але я не могла так вчинити з Сашою, попри те, що він наговорив.