Уривки з майбутньої книги

Вітаю, любі читачі!

Щоб ви не забували, що нас чекає в кінці місяця, сьогодні хочу вам показати маленькі уривки з майбутнього роману "(Не) будь мені братом" і розповісти трішки про результати опитування.

В опитуванні перемогла анотація 1, саме вона здобула найбільше голосів:

Холодний, безпринципний, один з найдорожчих адвокатів, який вигороджує покидьків, — таким його знають усі. Але навіть у такого хлопця є слабкість — сестра, загублена в дитинстві. Він задіяв великі гроші і використав зв'язки, щоб визволити її з рук негідника.

Усе могло б закінчитись тихою сімейною ідилією, якби не одне "але". Чи справді вона та, кого шукав? Адже до сестри не відчувають того, що відчуває він, а до брата не відчувають того, що відчуває вона…

Щодо імен, то героїв зватимуть Артур і Леся. Якщо ви давно мене читаєте, то могли помітити, що я називаю героїв винятково милозвучними для українського слуху іменами, без впливів англійської чи російської (це вам полегшить вгадування імен для наступних книг))))).

А тепер уривки:

❤️❤️❤️

— І куди ти з самого ранку?

Вона сіпнулась і повільно повернулась обличчям. Спробувала приховати дошкулення, усміхнулась натягнуто.

— Я просто захотіла на свіже повітря.

— Лесю, я не псих.

Була переодягнена у спортивний костюм, а за спиною мала маленький рюкзачок — речі, які я їй купив. Повагавшись, вона підійшла і сіла на диван навпроти мене.

— А замкнув мене навіщо?

— А як ти вийшла?

— Я спитала першою.

— Замкнув, бо передчував, що ти захочеш вдосвіта погуляти.

— Тоді не треба було стільки шпильок і прикрас залишати в моїй кімнаті. З них можна відмички до сейфів майструвати, не те, що до такого замочка... Чому усміхаєшся?

Я усміхнувся?

— Схоже, моя сестричка так просто не здається.

Леся помовчала, перш ніж знову спитати:

— Отже сестра? І це не якась брудна схема, не сексуальне рабство чи кримінал?

— Ні. Тут ти в безпеці. Я справді твій брат. І я ніколи не заподію тобі шкоди, не бійся.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

— Фух. Ну, гаразд. То, може, поясниш все як слід?

❤️❤️❤️

— Я сказав щось смішне?

— Ага, про роботу. Якби ти не забрав мене без моїх грошей, я втекла б від нього і щонайменше рік мала б за що безтурботно жити без роботи. Тому вибач, братику, але тобі, як мінімум, рік доведеться мене утримувати.

Артур розгубився. Я бачила, як кілька секунд м'язи на його обличчі посмикувались то в бік усмішки, то в бік невдоволення. Перемогла усмішка. Цього разу не широка й щаслива, а легка, скептична. Він знову примружився, оглянув мене з ніг до голови, наче щойно побачив, і сказав:

— А моя сестра виросла сміливою дівчинкою. Тобі палець в рот не клади.

Б'юсь об заклад, що чула захоплення у його голосі!

— А ти очікував, що я шмарклі розпускатиму в тебе на грудях і ноги цілуватиму за те, що врятував мене?

— Ну... Ноги цілувати — це занадто. Але могла б бути трішки ласкавішою, — він замовк, посерйознішав і додав спокійніше, виваженіше: — У дитинстві ти була дуже милою крихіткою. Любила, коли тебе обіймають. Я багато тебе обіймав. Особливо, коли за стіною тато кричав на маму.

Впевнена, ви очікуєте подробиць цієї історії. Якщо все піде за планом, наступного тижня я повідомлю дату прем'єри. Дочекайтесь!

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці