Знижка любителям Ілр + подарунок!

Вітаю!

Сьогодні хочу подарувати знижку на одну з найпопулярніших моїх сольних книг — історичний любовний роман “Тисячу років тому”! 

Вам хотілося б дізнатися, як жили наші предки в одинадцятому столітті? А чи щось змінилося з тих пір? Ми все так же прагнемо досягти успіху, кохаємо, страждаємо, шукаємо сенс життя.

Звичайний селянський хлопець Ясен волею випадку став товаришем і соратником князівського сина, який згодом увійде в історію під іменем Ярослава Мудрого. Попереду на них чекає безліч випробувань і неймовірних пригод... 

Уривок для вас:

У княгині Рогнеди був звичай - щоранку няньки та годувальниці приводили до неї усіх її дітей, аби ті побажали матері доброго ранку. Частіше за все, цим і обмежувалося спілкування княгині з потомством, за виключенням тих днів, коли у хоромах гостював князь - тоді зазвичай влаштовувалися бенкети, на яких поряд із дорослими сиділи за столом і діти, бо так подобалося Володимиру. В інший час вони й обідали, і гралися, і навчалися у своїх покоях.  Але щоранку мусили стати перед очі матері та привітатися з нею.

От і цього дня вся  шестірка з'явилася на порозі світлиці, де княгиня Рогнеда за допомогою служниць вбиралася до сніданку. Вона була одягнута  в довгу туніку поверх сорочки та далматик  - верхній одяг із шовку, значно коротший від туніки, з широкими короткими рукавами. По талії він був перехоплений золоченим поясом, на грудях княгиня мала важке золоте намисто, що звалося гривнею. Саме в цей час прислужниці закінчували вкладати її волосся - підбирали з усіх боків та закручували зверху голови, потім надягнули волосник - своєрідну сітку з золотих ниток, яку щільно стягнули на потилиці, а  поверх волосника накинули убрус - покривало з легкого білого шовку, з вишитими кольоровим орнаментом кінцями, сколовши його внизу підборіддя дорогоцінною брошкою. Потім за допомогою шовкових стрічок прикріпили до головного убору колти - золоті литі підвіски, прикрашені дорогоцінним камінням, які спускалися від скронь уздовж щік.

Коли приготування завершилися, княгиня помилувалася на себе у срібне люстерко, котре тримала одна з дівчат, розправила кінець убруса, що його, за останньою модою, носила з одного боку перекинутим через плече. Тоді підійшла до дітей та поцілувала кожного у чоло. Брати та сестри стояли сумирно, опустивши очі долу, навіть наймолодші знали, що в присутності матері пустувати заборонено.

Стосунки між Рогнедою та її дітьми не були надто близькими, втім, такі були тогочасні звичаї у всієї знаті. Доглядом за дітьми та їхнім вихованням з колиски займалися спеціально призначені люди. Спершу це були годувальниці, а як маленькі князівські нащадки підростали, то дівчатка потрапляли під опіку няньок,  а хлопчики - спеціально призначених вихователів, яких називали "дядьками" або "годувальниками". Походили вони найчастіше з боярського роду чи з середовища старших дружинників.

Рогнеда обвела поглядом своїх шістьох дітей. Найдовше зупинилася на старшому синові - Ізяславові, котрий був її улюбленцем. Він ріс сильним, розумним хлопцем, і княгиня мала надію, що з часом її первісток посяде батьківський престол. Правда, мав князь ще й старшого від Ізяслава сина - Вишеслава, котрого народила йому перша дружина - Олова, донька шведського конунга  Еріка Переможця. Але Рогнеда сподівалася, що пощастить усе-таки Ізяславу. Також вона з гордістю подивилася на старшу доньку Предславу, яку дуже любив князь Володимир, можливо, через те, що дівчинка видалася надзвичайно схожою вродою на  свою матір. Саме на її честь було назване село, в якому стояв князівський маєток. Замилувалася світловолосим, блакитнооким Мстиславом, котрий обіцяв у майбутньому вирости справжнім красенем. Посміхнулася, погладивши милі личка наймолодших - Всеволода та Прямислави. А от на середнього сина Ярослава ледве глянула.  Він викликав у неї почуття невдоволення. Адже всі інші діти були міцні та здорові, а Ярослав народився з уродженим вивихом стегна і до трьох років взагалі не міг ходити. Всі вже думали, що дитина так і залишиться калікою. Проте князь десь напитав волхва-цілителя, котрий зміг поставити хлопчика на ноги. І зараз, незважаючи на те, що Ярослав накульгував на праву ногу, він нічим не відрізнявся від ровесників. Але Рогнеда мала почуття вини за те, що народила князеві хворого сина. Тому й завжди, як бачила Ярослава, мимоволі супилася. А він, ніби відчуваючи неласку матері, ріс тихим і мовчазним, рідко брав участь у веселих забавах братів -  і не тільки через фізичну ваду. Хлопець часто ловив себе на думці, що почувається зайвим у своїй родині.

Одного разу він навіть підслухав розмову челядниць, що пліткували за прядінням кужелі.  Одна другій розповідала, що начебто княжич Ярослав є одмінком, тобто підкидьком нечистої сили. Мовляв, вона сама бачила, що у княгині народився здоровий хлопчик, але, видно, повитуха забула покласти до колиски ножа, тож відьмизабрали собі  гожу дитину, і уранці годувальниці виявили замість неї каліку.

- Я чула від старших людей, - казала язиката дівка, - що  одмінка теба було  покласти в мішок і винести на перехрестя доріг. Тоді б відьма пожалкувала своє дитя і забрала його, а натомість поклала вкрадене. А як того не зробили  одразу - то вже так і житиме він між людей до двадцяти років, а як сповниться йому двадцять - то нечиста сила забере його собі.

Ярослав тоді дуже засмутився і поскаржився своїй годувальниці Рузі. Вона заспокоїла його, мовивши, що то все - повна нісенітниця, а пліткарок після того вигнали з палацу. І все одно хлопець час від часу ловив цікаві чи занепоєні погляди челяді та дружинників, від чого ще більше замикався у собі.

Єдиною людиною, якій він міг повністю довіряти, була саме його годувальниця, вже літня жінка, що пам'ятала дитинство ще його батька, князя Володимира, і прив'язалася до всієї князівської родини, мов до рідних людей, бо своїх ні мужа, ні дітей у неї не було. От і зараз, коли княжичі та князівни поклонилися матері та повагом вийшли з її покоїв, Рузя, тримаючи на руках маленьку Прямиславу, знайшла хвильку, аби зупинитися біля Ярослава та підбадьорююче посміхнутися йому.

- Княжичу, Родим просив вам переказати, що чекатиме вас надворі, він уже зібрав тих, кого ви просили.

- Це дуже добре, - промовив Ярослав. - Дякую, Рузю, зараз я піду до нього.

- Але що це ви таке дивне надумали? - годувальниця здивовано підняла брови. - Нащо веліли зібрати тих всіх хлопців - дітей бояр та старшої дружини?

- Я оце подумав і вирішив, що хочу мати товариша, - сказав хлопець , дивлячись на свою стару няньку все так же поважно, мов дорослий. - От і хочу вибрати такого хлопця, що став би моїм другом.

- Та у вас є брати, чому б вам із ними не товаришувати?

- Вони не хочуть цього, - насупився Ярослав. - Ізяслав каже, що я каліка, отож не можу бути князем. Що він сам буде княжити у Києві, Мстислава посадить у Новгороді, а Всеволода у Ростові. А мені нічого не дістанеться.

- Різок йому треба всипати,  - зауважила Рузя. - Такий малий, а уже, бач, розділив усі землі, як йому заманулося. Тільки забув, що то все вирішуватиме великий князь Володимир, а не він!

- Йому мати так сказала, - пробурмотів Ярослав, дивлячись собі під ноги.

Рузя тільки головою похитала, не знайшовши, що на це відповісти.

- Ну добре, - мовила, поплескавши Ярослава по плечу. - Йдіть уже, шукайте собі товаришів...

Хлопець вдячно посміхнувся їй та, трохи припадаючи на праву ногу, подався до виходу з палацу...

Знижка діятиме тільки сьогодні до кінця доби, тож поспішіть придбати захоплюючу книгу за символічною ціною! 

Також сьогодні знижки у моїх колег:

Моєї співавторки Влади Холод на книгу “Така собі мільйонерка”

Та Анни Харламової на книги

Мій норовливий зведений брат

та Ісая. Реванш

І для тих, хто читає блоги до кінця ( або з кінця))

pgzY8ntf  “Служниця”