- Ні. Сказати, як ненавиджу тебе. Ненавиджу і себе за те, що дала тобі шанс в цей клятий випускний. Звабив мене… Закохав мене в себе… А потім зробив б..оо…ббб, - язик заплутався і я голосно розсміялася. Цей сміх більш був схожий на божевільний.

- Зрозуміло! І скільки ти встигла випити?

- Не твоє діло. Ти вже не мій хлопець, щоб звітуватися перед тобою, - обурилася я. – Через тебе я страждаю. Через тебе не можу думати ні про що. Я ненавиджу тебе. Чуєш, ненавиджу, - крикнула я та по щоках покотилися сльози. Було так боляче, що хотілося збожеволіти. Краще бути божевільною, тільки щоб не відчувати тих страждань.

- Якщо ти мене ненавидиш, навіщо мені це знати? Ти зробила свій вибір. Викреслила мене із свого життя так, ніби мене і не було, - підвищеним тоном говорив він. – А зараз звинувачуєш мене в тому, що закохав тебе у себе. По-моєму, це маячня.