Хто ж не любить українське село? І не треба обманювати, навіть корінний міський житель не відмовиться виїхати влітку за місто, туди де немає розпеченого асфальту, де все таке зелене, що очі відпочивають, а дихається легко-легко, на повні груди. 

Що вже казати про нас, тих хто в селі виріс. Хіба ми забудемо як то підгортати картоплю і збирати жуків? Чекати череду з однокласниками? Бігати по гриби в ліс? Купатись  в ставку, і пропадати до ночі на сусідній вулиці, поки бабця з ціпком не прийде заганяти гуляще дитя додому. А ти прибігаєш голодний як собака, бо додому їсти або забувся сходити, або просто побоявся, що якщо прийдеш на обід, то мати припахає гусей пасти чи вишні лупати? Та і взагалі поки обідав твої товариші могли вже кудись передислокуватись з грою, а телефону в тебе немає, щоб ти взнав, де тих шибеників шукати. 

А зима в селі - то окремий кайф. Коли снігу намело стільки, що в школу йти не треба? В грубі весело тріщить вогонь, мамка пиріжків з повидлом напекла, за вікном суцільна біла хурделиця, а у тебе є денді чи книжка. 

Хочеться поринути в цю романтику, пережити ці емоції знову. А у мене вже назбиралось таких книжок чимало. 

Історію про те, як один фермер ледь не став жертвою вродливої аферистки, а потім все одно на ній женився можна почитати тут.

А це книга про міського розгільдяя, який опановував сільське життя під пильним оком педагогічного колективу і зрештою одружився з своєю директоркою.

Тут у мене книга про дівчину. що була вимушена запросити свого фіктивного нареченого в село до батьків. 

І звісно історія про дівчину з села, яка мріяла стати актрисою, але повернулась додому вагітна від свого шефа. 

Вгадали про які книжки мова?