Роман "За покликом серця" добіг екватора, між героями все складно, але в них ще є шанс знайти своє щастя. 

Лежачи в розкиданому ліжку, Лоренца дивилася, як він одягається і відчувала незнайоме раніше тепло в грудях. Звичайно ж, вона неодноразово чула про чужі романи, але завжди вважала їх шаленою витівкою та диким, невиправданим ризиком. У теперішньому її становищі ризик був ще більшим, але зупинитися у них не виходило.

 - Якщо ти так на мене дивитися, я повернуся в ліжко!

- Не буду.

- Поки я не пішов, дай мені відповідь на одне запитання - Мануель просунув голову у воріт сорочки і зупинився, дивлячись на Лоренцу з дивним виразом обличчя. - Як вийшло, що ти досі сама?

- Я була заміжня ... - ухильно відповіла вона

- Тільки не кажи, що більше тобі не робили пропозицію. Скільки їх було?

- Кого? Ти ж не думаєш, що я пускала чоловіків у своє ліжко?

Вона зсунула брови і накинувши халат, босоніж підійшла впритул до Мануеля. Вогники в очах не віщували нічого доброго.

- Ні, Лучі, - він узяв її за підборіддя. – Тому й питаю. Як вийшло, що мені так пощастило?

- Я чинила опір, але хіба з тобою можна боротися!

- Не вдавай, що не розумієш, про що я, - тепер його очі не сміялися. Вони були глибокими, як пекельні чорні колодязі, гіпнотизували і не відпускали.

- Тому що я люблю вас, синьйоре Картада! Це правильна відповідь?