Йосипівка в березні прекрасна, зелені схили яру буяють фіалковим цвітом та пряним ароматом чебрецю, що ще не квітне, але вже пробуджується після зими. Тільки тепер можу дихати на повні груди, жити і майже не хочу вити від образи на Поліну. Якось ми з сестрою синхронізувалися, бо Оленка ще вчора приїхала до батьків автобусом.

Мама не може не радіти нашому візиту, вже щось активно готує на кухні, малі бешкетники - мої племінники гасають навкруги, моя душа відпочиває. Серце ж юшить болем, але я не хочу поки нікому розкривати душу. Може пізніше.

– Івасику, що там твоя медсестра? – безцеремонно тисне на болючу точку Оленка, і навіть не розуміє, що зараз цього робити категорично не можна.

– Що там твій сусід поганець? – так, я також знаю, де можна вжалити старшу сестричку. Бовдур!

– Ох, малий, я думала хоча б у тебе все добре, а ти також з коханням мучишся? Що вже трапилось? Пробач, якщо лізу. Просто ми ж з тобою приїжджаємо додому до батьків тільки тоді, коли душа розривається. Однакові, трясця!

Дивлюся на сестру і розумію, що даремно на неї злився. Їй також дісталося добряче від долі. Колишній кинув її після того, як майже рік жили разом, а потім Павло трапився з вагітною дружиною та купою інших проблем. Мої гойдалки з Мілою та Поліною не кращі, але я ж мужик, а Оленка… Ну, вона молодець, в роботу з головою пірнула, тепер адвокатом буде. Годі вже поліціянткою патрулювати, моя сестричка крута!

Івасику сьогодні як ніколи потрібна підтримка, але, здається, він тільки отримає прочухана)

Продовження НЕ ВАРТА КОХАННЯ сьогодні опівночі від Івасика)