«коли Настане День» - Знижка

Привіт, мої любі Натхненники!

СЬОГОДНІ ДІЄ ЗНИЖКА 10%
НА КНИГУ

«КОЛИ НАСТАНЕ ДЕНЬ»
(тицяйте по назві книги і перейдете на неї)



Психологічний роман.
Без вікового обмеження.

Уривок з книги
«КОЛИ НАСТАНЕ ДЕНЬ»
 

Як же мені кортіло поцілувати її, довго, ніжно та неквапливо. Проте, видихнувши я залишив цю ідею при собі, і торкнувшись пальцями її щічки, змусив розплющити очі.

— Ми, що на місці? — Примружившись, вона дивилася на мене і сонно посміхалась. — Давно ми тут?

Цим запитанням Ліза ошелешила мене. Вона знала, що я дивився на неї, доки вона спала. Проте, мені не було ніяково за це.

— Трохи є.

— Я хоч не хроплю? — Ширше посміхнувшись, запитала Ліза.

Я засміявся, і досі торкаючись її щічки.

— Ні.

— А ти?

— Я?

— Так.

— Не знаю. Не було кому перевірити. — Сумно знизивши плечима, я забрав від її обличчя руку.

— Можливо…

— Що?

— Скоро взнаєш. — Вона почервоніла від власних слів і тихо додала: — Я б була не проти того, що ти збирався зробити.

Чесно кажучи, я почувався бовдуром, бо геть не зрозумів її натяку. Про, що вона? Що я хотів зробити?

— Ти про що?

Ліза засумувала і її посмішка розсіялась, немов зорі перед сонцем.

— Ні про що. Забуть. — Ліза поклала свою долоню на мою. Відчуваючи її гарячий дотик на своїй шкірі, я немов оживав… прокидався та воскресав. Дивно, скільки відчуттів та почуттів може подарувати людина, котру знаєш – ніч. Але так воно і було. Я за все життя не отримував стільки щастя, яке пробігало в мені венами і доходило до серця. Здавалося, що стукіт мого серця, яке сьогодні прокинулося від сплячки, можна було почути. — Дякую тобі, Яне. За все. Ти врятував мене і подарував гарну ніч.

— Гадаю, навпаки. Це ти мене врятувала і навіть не здогадуєшся про це.

Ліза зніяковіла і тихо прошепотіла:

— Ти не забувся те, що мені обіцяв?

— Я зателефоную батькам.

Вона широко та радісно посміхнулась, і потягнувшись за букетом, промовила:

— Я в тебе вірю.

— Дякую.

Ліза взялась за ручку, але я її зупинив.

— Що? — В Лізиних очах я побачив надію. Чому саме це - не знаю. Але був впевнений, що це надія.

— Я допоможу тобі.

Коли я це сказав – надія в її очах кудись зникла. Нічого не розумію.

— Не варто, я сама. Дякую. — Ліза сумно відкрила дверцята і подивилась на мене, наче щось чекала. Господи, який я далекий від цього всього. Я геть нічого не розумів в цей момент.

Я вийшов з авто, і обігши його, подав їй руку. Знову цей нереальний кайф від її дотику. Здавалося, що мої ноги желейні. Бляха! У мене були жінки, але зараз здавалося, що я цнотливий юнак, у якого геть немає досвіду. Я боявся її наполохати, боявся того, що буде далі, і зупиняючи свої пориви, - відчував, як шкодую про втрачену можливість.

Дійшовши з Лізою до її під’їзду, вона попрохала мене потримати букет. Знімаючи мою кофтинку, вона подякувала, знову беручи до рук троянди.

— Лізо…

— Що? — Я знову бачив той самий погляд. Надія.

— Ти завтра… ой… сьогодні, після дев’ятої вечора вільна?

— Ще не знаю.

— Ясно.

— Дивлячись на те, чи зателефонуєш ти батькам. — Посміхнулась вона, торкнувшись там, де моє серце, промовила: — А потім… ти знаєш, що робити.

— Знаю. — Якщо можна було відірватись від землі, саме це зараз я і робив. Здавалося, що я парую десь у хмарах.

— Сподіваюсь до дев’ятої?

— Я зателефоную тобі, після того, як поговорю з батьками.

— Буду чекати. — Ліза закрокувала до сходинок в під’їзд, захопивши моє серце. — Я не проти, Яне. — Подивившись на мене через плече, з надією та бажанням промовила вона.

Бажанням. Ось, чого я одразу не розгледів.

Тепер до тупоголового дійшло!

Я швидко закрокував до неї, і нахилившись, припав до її теплих вуст. Її рученята обвели мою шию руками, тримаючи водночас букет. Я притиснув Лізу до себе, не припиняючи такого бажаного цілунку. Ми тремтіли, зітхали та здавалося зовсім забули про повітря. Я не хотів її налякати своїм натиском, проте поцілунок давно вже був не цнотливим. Мій Янгол виробляв таке, що я опинявся в Раю.

Такого я ще ніколи не відчував. Мене наче прошило щастям.

Відірвавшись від її солодких губ, я посміхаючись, дивився у її сяючі очі, які виказували таке ж задоволення, як і мої.

— Найсмачніше, що я коли небудь куштував. — Я ледь торкнувся своїми губами її вуст і знову, як дурник посміхнувся.

Ліза встала навшпиньки і прямісінько біля мого вуха прошепотіла:

— Підкорюйся почуттям, а не розуму. Так ти міг отримати ляпаса, але все ж таки отримав щось інше… Не думай… Ризикуй. З цього може багато чого вийти прекрасного.

Вона подивилась в мої очі, хоча… вона дивилась в мою душу – розуміючи її краще ніж я.

— Лізо, ти з цього світу?

— Ні. Ти ж сам казав, я – Янгол. — Широко посміхнувшись, вона торкнулась своїми губами моїх, а потім, наче метелик жваво полетіла сходами і зникла у під’їзді. Звідти я почув її голос: — Чекаю на дзвінок.

Я набрав її номер. Вона підняла слухавку і я почув її сміх.

— Я ввечері тебе наберу.

— А зараз, що ти робиш?

— Слухаю свої почуття.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО НОВИНКИ, ЯКІ ОНОВЛЮЮТЬСЯ КОЖНОГО ДНЯ.

ВОНА МІЙ БОС

«ВІКЕНД ДЛЯ БОСА»


Сторінка Букнет
 Інстаграм
 група Фейсбук
Сторінка Фейсбук   
ТЕЛЕГРАМ КАНАЛ