Вітаю всіх! 

Сьогодні хочу звернути увагу любителів інтриг в жанрі любовного фентезі. Незвичайна історія, що подається очима шістьох претендентів на трон, де кожен з них вважає, що саме йому має належати престол. Подача сюжету з позиції кожного з героїв робить його живим і пластичним, а ці шестеро вже постараються його урізноманітнити))

Кожен зі спадкоємців доводить, що саме в його жилах тече королівська кров, та чи так це насправді? Можливо серед них є й самозванці, але кінцева ціль запеклої боротьби за її досягнення варта того, щоб ризикнути. І кожен готовий піти на все. Та Його Величність випадок вирішує по-своєму й ставить кожного з героїв перед дилемою, що обрати: щастя й кохання, чи престол та помсту? А який вибір зроблять герої цієї нетривіальної історії - читайте в книзі Останнє слово за переможцем

Анотація:
Сем: «Я — первісток короля, однак не хочу битись за корону. Та головна проблема в тому, що я закохався у зведену сестру...»

Ембер: «Смерть короля — це ідеальний шанс потрапити в замок і помститись, от тільки що як я закохаюсь у того, кого маю ненавидіти?»

Алан: «Я приїхав до ворожого королівства, щоб помститися і забрати сестру, яку викрали, але закохався в доньку вбивці батька..."

Елмас: "Як старший син короля, я мав бути спадкоємцем, проте батько не любив мене, і тепер мені доведеться виборювати своє право на трон..."

Мадлен: "Я не хочу бути королевою, моя мета - помститися вбивці батька. Та мені доведеться обирати між помстою і коханням..."

Аміна: "Я маю пророчий дар. Але він не може підказати мені вірний шлях. Адже я маю почуття до того, кого кохати заборонено…»
 

І невеликий уривок:

— Мілорде, жахлива новина сколихнула столицю, ваш…
— Ендрю, — загрозливо сказав я.
— Пробачте, але це дійсно важливо! — він увійшов до кімнати, хоча раніше ніколи не робив подібного без мого дозволу. — Це стосується короля!
Тільки в цю секунду очі Ендрю нарешті округлились, а щоки залилися мало не дівочим румʼянцем.
— У вас на руках… Вона… — Ендрю то розкривав, то закривав рота, не знаючи, що сказати.
Старий був дуже віруючим і тому ставився до спільних дружин із великою долею скепсису й несприйняття. Що ж, виправдовуватись, Ендрю все одно помітив.
— Злазь, — я зітхнув і трохи відсунувся на стільці від стола так, щоб Еліза могла злізти.
Вона граційно, як кішка, перекинула ногу, і, поправляючи мій одяг, таки встала з мене.
Потім підняла з підлоги свою тоненьку сукню і без жодної краплі збентеження почала вдягатись. Повільно, ніби смакуючи цей процес…
Я усміхнувся.
— Вона… Вона… — його обличчям пішли червоні плями.
— Працювала, — завершив я за Ендрю, заправляючи сорочку й поправляючи штани. — І вже завершила свою справу. Я задоволений.

 Тож, запрошую до: Останнє слово за переможцем