Про маленьких дівчаток))
Слава Україні!
Сьогодні я прийшла до вас із роздумами. Важливими, як на мене.
В суботу я розповідала вам про свої пальці. Вони уже схожі на пальці))) Не сині сосиски. Хоча, я ще прикидаюся маленькою дівчинкою, через яку потрібно хвилюватися. Жіночі хитрощі у всій красі, трясця їх матері.
Але ж вони потрібні. Дуже потрібні. Щоб відчувати себе маленькою дівчинкою, про яку подбають. І не важливо, хто це зробить. Хто по дмухає на пальці. Бо коли тобі хочеться плакати, і не тому, що болить (ну, це також не останній фактор), а тому, що душить образа і обурення - то надзвичайно приємно, якось тепло, коли підходить зовсім чужий чоловік, бере тебе за ті пальчики, дмухає на них і питає:
- Вже легше? Не болить?
А ти така стоїш, як паралізована, і розумієш, що не болить. Потім телефонуєш чоловікові, а він по голосу розуміє, що з тобою щось не так. Приїздиш додому, показуєш ваву, і на неї знову дмухають.
Перед цієї катавасією, мабуть, днів за два, я прочитала статтю, яка віщала, що чоловік ставиться до жінки так, як вона йому це дозволяє. Там було ще багато розумних слів, нічого нового, по суті, я не прочитала, та й вам тут не розповіла, але в кожній жінці повинна жити маленька дівчинка, інколи її варто випускати, а не комизитися: “Та не болить… Та нічого страшного… Та все добре…”
Сильною та незалежною жінкою можна побути іншим разом. Хоча, напевно, кожна жінка, яка прочитала цей допис, хмикне і подумає: “Добре бути маленькою дівчинкою при хорошому чоловікові”. І матиме рацію.
А де ж брати тих хороших чоловіків? Я ось про такого написала. І про його маленьку дівчинку. Читачі кажуть, що
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
Мені сперечатися з ними складно))
Я просто пишу про сталеве кохання одно чоловіка і однієї жінки. Разом вони симбіоз самодостатності. Моя гарна подруга та читачка прокоментувала: “ Обидва такі розумні - аж страшно”))
А читати про них треба тут!
Сталевий гайворон
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВаші книги, шановна Інно, не можливо порівняти ні з однієї з тих,що я читала.А читала я чимало, колись ще у школі не було такої книжки яку б я не читала...Для мене читання було вікном у інший світ,загадковий і красивий) Але прочитавши одну з ваших книг,я зрозуміла, що я раніше і не читала...Я закохалася у стиль Вашого писання,це не порівняти ні з чим, я проживаю раз по раз життя головних героїв так, наче це я там! Я плачу,і сміюся,злюся і шалено переживаю за них) Мені важко дібрати слова,щоб виразити свою повагу і захоплення Вашою творчістю.❤️Нехай муза завжди буде з Вами! Мирного неба ?
Інна Камікадз, Я теж виросла в селі,пасла і гусей і корів,і книга була зі мною)))Не раз бабця приходила в
кімнату і казала:"Виключайте вже світло і лягайте спати , скільки можна читати?!"(в мене є молодша сестра)
Ох, то якийсь час такий прийшов, що хочеться бути дівчинкою, слабкою, і щоб хтось притулив до себе і поцьомкав )))
Liubov Opatska, я маю граційну кішечку Алісу, котики табунами бігають, а вона ховається в хаті))
Усі Ваші твори не тільки про сильних, мужніх, справжніх чоловіків, а й про гарних жінок, які біля своїх чоловіків стать дівчатками. І це дуже добре.
Я Ваші твори нещодавно по третьому разу перечитала - тягне, неначе магнітом. Дякую! Чаклуйте далі!
Наталя, для таких читачів хочеться чаклувати. Я завжди маю від вас фідбек, це настільки приємно, так надихає, що хочеться ставати тільки кращою)
Читаючи Ваші історії так хочеться бути маленькою дівчинкою.... або навіть сильною жінкою, знаючи що ти надійно схована за ще сильнішим чоловіком...
У всіх Ваших історіях чоловіки саме такі, так хочеться щоб і в реальному житті їх було побілше і вистачило на всіх. )
Олеся Поліщук, на жаль, на всіх не вистачить. Життя прозаїчне, найчастіше позбавлене ванілі) Але завжди лишаються книги)
Така любов приходить тільки раз...!
(Хоча бува,що й не прийде ніколи...)..
Тоді вже не важливі ані вік,ні час,
Важливо те,що відчувають вони двоє.....❤❤❤
Дякую !!!❤❤❤
Олена Гушпит, Буває, що не приходить. У випадку Стаса - все почалося з оранжереї)) Чи трохи раніше)
Оо, ще процитую Ліну Василівну:"Така любов буває раз в ніколи...") Хай раз в ніколи буде з кожним ;)
Інна Камікадз, Краще в тому, коли мізки набули потрібного об'єму)) але ж та мадам не питає)
Інно, я тут згідна з вашою читачкою — ваші блоги це щось неймовірне, вони заслуговують на окрему увагу♥️♥️♥️
Інна Камікадз, ♥️♥️♥️
Завжди надихаюсь Вашими історіями, блогами, постами... І читаючи згадала, що у мене десь був такий віршик!)
''Для чого існують пледики?
Я знаю... щоб ти кутав у них мої плечики,
Щоб стелив на траву під каштанами,
Коли втома... рубцями і плямами.
Або в ніч дощову й сильно вітряну,
Я крючком із душі болі витягну,
М"ягким пледом мій біль... ні, мене, заверни,
Я б клубочком отак... до тепла... до весни.
Шепотітиму... справа не в пледах цих,
Біль від рук твоїх, вчасно простягнутих, стих,
Щоб хотів знов обняти за плечики...
Тишком-нишком скидаю з них пледика.'' / інет /
Ось так ... по жіночому!)
Інна Камікадз, ♥️♥️♥️
Дякую за чудовий блог! Ми завжди дівчатка, але не кожному у цьому зізнаємося)
Інна Камікадз, ❤️❤️❤️
Бо Гайворон чудовий, таких майже не буває)
Лоре Лея, бувають. Просто їх швидко розбирають. Як гарячі пиріжки:)))
Так, цей герой дуже харизматичний, а ще свою дитячу любов притягнув у своє доросле життя! І цим, особисто мене зачаровує!)) А стосовно маленьких дівчаток.... так, у кожній з нас сидить маленька дівчинка, від самого народження і до старості(і я не маю на увазі маразм)! Дякую вам за роздуми! Мені було цікаво!❤️)))
Інна Камікадз, Та, мабуть всі жінки цього бояться. Дійсно дуже страшно.))
Обожнюю ваші дописи і практично завжди поділяю вашу думку. Будь ласка пишіть не тільки книги, а й такі короткі нариси життя.
Lesya Shepil, у мене ці нариси виходять під настрій. От напало сьогодні натхнення і написала)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати