Вітаю, любі читачі!  

Сьогодні ділюсь новинами та знижечкою)

Історія Стасі і Кажана 

йде далі)

Неймовірно вдячна читачам, які залишились з героями! В сьогоднішньому розділі ми дізнаємось про загадкову дівчинку, що допомогла нашим героям.

Уривочок: 

– Моя черга питати “і все?” – вдруге за ці хвилини усміхаюсь. 

– Не все! Я… про неї думав. Хоч це і смішно. А сьогодні – ви самі все бачили. 

– Мушу визнати, ти дійсно нас здивував. Якщо це, дійсно, була вона, а не дівчинка, яка злякалась нас та спекалась таким способом.  

– Це була вона! Знаєте, чому я так впевнений? 

– Бо ти трішки божевільний? – отримую стусана від друга. Як тільки в темряві поцілив?  

– Бо в неї тату на руці. Між вказівним і великим пальцем, чорна ящірка. 

– Ого! – Стася захоплено вигукує. Так приємно чути в її голосі не страх, тривогу, чи біль, а й оту цікавість, що була її рушійною силою, давала енергію. 

Всі втрьох ми замовкаємо, бо відчуваємо, як фура стишує хід. Виїхали за місто? 

Коли вона зупиняється повністю, за хвилину сліпуче денне світло заливає наш тимчасовий притулок. 

***

А ще завершуються останні години знижечки на мою завершену книгу:

“Охоронець для розбитого серця”

Тому тим, хто бажає не чекати продовження, а проковтнути історію за вечір-два можна починати читати) 

Той, кого я кохала до безумства, зник, щоб через п'ять років з'явитися… охоронцем мого чоловіка-тирана, та вдавати, що навіть не знає мене. Як бути, якщо ми втратили наше право на почуття, а крім привидів минулого нам тепер доведеться боротись ще й з найманими вбивцями? Чи є шанс повернути все та врятувати кохання і життя?

Уривочок з книги: 

– Інго! Іди сюди, познайомлю тебе з твоїм новим охоронцем! – голос мого чоловіка вириває мене з важких, тягучих, мов  зіпсована карамель, думок. 

Новий охоронець! Як весело! Вже двоє “старих” стали колишніми, як говорить Іван “через мою стервозність”. Що ж, цей на черзі. 

Заходжу в нашу вітальню, навмисне “одягнувши” зневажливий та зверхній вираз обличчя. Я нічого не маю проти охоронців, та вважаю, що мого особистого простору – вже й так менше сірникової коробки – і звужувати його через цілодобову охорону просто злочин. 

– Єгоре, це Інга. В неї важкий характер, але такий мовчун, як ти, точно їй сподобається. – піднімаю очі, ховаючи іронічну посмішку і в ту ж мить відчуваю, наче на мене хтось вилив відро окропу. Стає нестерпно гаряче, обличчя палає, а в грудях застигає останній ковток повітря. 

Переді мною той, хто вже п'ять років не полишає моїх думок. Той, хто залишив мене тоді, коли його плече було найбільш потрібним. Той, без кого я не могла дихати… А коли майже навчилась – він з'явився знову! Боже, якщо ти є, зроби щоб це був сон!

Я просто стою. В мене немає слів. Що можна сказати в такій ситуації? І у відповідь я чую холодно-професійне: 

– Покажіть будь ласка дім і вашу кімнату, для якісної роботи мені потрібно орієнтуватись тут…

Щоб читати далі, натискайте на картинку. 
 

Приємних вражень і тихого вечора!