- Чому ти довірив своє життя чужій людині, а мені ні? Тій, яка збиралась прожити з тобою все життя. Я б тобі допомогла, - відчайдушно сказала я.

- Не міг. І ти знаєш чому. Тому я виїхав з Полтави, щоб ми ніколи з тобою не зустрілися. Чесно, якби не ця випадкова зустріч, я б не посмів подивитися тобі в очі та сказати правду. Ніколи. Не після цього, що зробив, - щиро говорив він, гладячи мою щоку.

- Я також не чекала твоєї зустрічі. Прийняла цю невідомість, як за правду.

- Я кожну хвилину свого життя жалів, що так вчинив. Кожну секунду страждав, що не можу бути з тобою. Кожну ніч засипав з думкою про нашу сім’ю. Це так боляче. Інколи, я зривався та приймав наркотики, щоб стало легше. Хоч на ці кляті кілька годин.

- Тихо. Я більше не хочу чути та відчувати твій біль. Ніколи.