Прода для народа

Вітаю! Нова глава книги "Полювання на Місяць" опублікована. Прочитати можна тут: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827

--------------------------------------------------***************----------------------------------------------

 Око натрапило на почорнілі стіни, підлога теж чорна та кришиться, йду далі, пройшла всі кімнати, але нічого не залишилось. Тільки купка попелу, який я поворушила ногою. Особливо шкода, що не вціліли гаджети бабці, можна по них було дізнатися правду, що тут сталося. Мало що, раптом бабця там залишила підсказу. Потім пішла на кухню. Та теж нічого залишилося… лише я побачила на підлозі силует людини. Мене вразила здогадка. То мабуть тінь від бабці залишилася. Я обережно обійшла її по колу, мої брови зійшлись на переносиці в задумливості. Бо мені здавалося, чи силует наче на щось вказує. Я подивилася туди…та там лише бетонна стіна, колись була мийка та кухонні меблі, а зараз тільки чорна порожнеча.

–  Що ти намагалася сказати, бабця? – спитала наче в душі рідної людини.

 Та ось боковим зором я відчула рух та побачила синій відблиск. Я повернулася туди та побачила дрона. Маленька кіберпташка випустила пучок світла, воно розтіклося по стінам та підлозі, мабуть сканує все. Особливо затримався на силуеті бабці та продовжив далі. Мене він ігнорував, тож і я на нього не звертала уваги.

 Може, ще не доскакували щось для звітів ЗСНР, хто їх зна? Хоча, Марко казав, що все що могли вони дізнались. Та і взагалі дивне світло знищило багато доказів, тож подальше сканування не має сенсу. Дуже шкода, що цей бідося даремно витрачає енергію.

 Та ось мені подзвонив Марко, я відповіла на дзвінок.

–  Ти там в порядку? А то я хвилююсь ти там сама, – спитав турботливо Марко.

– Так, зі мною все добре, – присіла я на присядки та погладила пальцями тінь від бабусі, – Я не сама мені складає компанію дрон.

– Дивно, наші ж уже все перевірили зі стелі до полу, нащо даремно техніку ганяти? – здивувався Марко.

–  Та може це поліцейський дрон чи патрульний, – відповіла я, знизав плечима.

– Дивно, я перевірю…чекай, – пообіцяв Марко.

 А мені стало так журливо, дивлячись на цей силует, який колись був людиною і от що залишилося від бабці.

 Я почула, як над головою рухаєтеся повітря, підняла погляд, а то дрон зробив круг над мною.

 А ще я відчула як на грудях стало тепло, я опустила очі, та побачила, що кулон – останній подарунок бабці почав випромінювати світло, небесно голубе. Я задивилася на це гіпнотичне світло та не одразу почула голос Марко через смартфон.

– Алісо! Алісо! Ти мене чуєш? Відповідай?! – кричав Марко.

 Я мотнула головою проганяючи помрачення.

– Що таке? – питаю я.

–  Сьогодні тут не повинно бути ніяких дронів! Який номер на борту цього? – спитав Марко.