Ви читали книгу, написану одразу від 6 персонажів?

ІСТОРИЧНИЙ РОМАН ВІД ШЕСТИ ПЕРСОНАЖІВ?

А ви колись читали книгу, написану одразу від шести персонажів? Де у всіх героїв одна ціль, але різні методи і кожен робить все можливе заради успіху?

Щиро кажучи, для мене це був абсолютно новий і дуже цікавий досвід... Особливо якщо врахувати, що історія написана в моєму улюбленому жанрі історичного любовного роману з елементами фентезі. 

Спостерігати за такими різними персонажами і тим, як вони поступово замість ненависті і ворожнечі починають відчувати зовсім інші почуття дуже цікаво...)) 

Але перед тим, як ці почуття завʼязуються, ми по черзі знайомимось з кожним із героїв, отже, герої:

Герої:

1. Елмас. Владний і зверхній зовні, але дуже добрий і надійний до дорогих йому людей. 

2. Сем. Для всіх — хитрий провокатор і бабій, але готовий пожертвувати всім заради свого забороненого кохання. 

3. Алан. Справжній лицар і зовні, і подумки, любить справедливість і чесність, але має одну дуже велику таємницю. 

Героїні:

1. Аміна. Зі сторони наївна і слабка, але насправді дуже щира і сильна духом. 

2. Мадлен. Красива, впевнена в собі та абсолютно самодостатня зовні, але насправді крихка, як хришталь, і їй дуже не вистачає сильного плеча. 

3. Ембер. Задиркувата, неприборкана і запальна, дуже сильна, звикла покладатись на себе і готова на все заради своєї цілі, аж поки не закохується... 

Кожен з персонажів дійсно унікальний, від чого читати таку історію дуже цікаво і незвично))) З першої ж глави ми потрапляємо в дуже цікаву ситуацію.... Ну а замість переказу, певно, дам вам цитату: 

— У вас на руках… Вона.... — Ендрю то розкривав, то закривав рота, не знаючи, що сказати.

Старий був дуже віруючим і тому ставився до спільних дружин з великою долею скепсису і несприйняття. Що ж, виправдовуватись, Ендрю все одно помітив. 

— Злазь, — я зітхнув і трохи відсунувся на стільці від стола так, щоб Еліза могла злізти. 

Вона граційно, як кішка, перекинула ногу, і, поправляючи мій одяг, таки встала з мене.

Потім підняла з підлоги свою тоненьку сукню і без жодної краплі збентеження почала вдягатись. Повільно, ніби смакуючи цей процес…

Я усміхнувся. 

— Вона... Вона... — його обличчям пішли червоні плями. 

— Працювала, — завершив я за Ендрю, заправляючи сорочку і поправляючи штани. — І вже завершила свою справу. Я задоволений.

— Мілорде, коли мені тепер приходити? — Еліза нарешті випрямилась і поправила простецьку сукню. 

— Розпусниця! Прийшла додому! Мілорде, ви маєте сам ходити до борделю, хіба я не пояснював вам важливість того, щоб ніяких поганих чуток про вас і близько не було? Хіба ви не розумієте своє положення? — він покосився на Елізу і тон його вмить змінився. — Ану геть, продажне дівчисько! 

Ванда дивилася на мене, очікуючи саме мого наказу. 

— Зустрінемось завтра, в той самий час, — сказав я їй й поклав срібну монету у маленькі вмілі ручки.

— Так, мілорде, — вона вклонилась в жартівливому реверансі, і, ледь не розсміявшись, випурхнула з кабінету. 

— Гарна дівчинка, бджілка-трудівниця, — з гордістю сказав я, сідаючи за стіл.  — Ендрю, проходь, сідай.

— Я не хочу торкатись цього брудного місця! — обурився Ендрю. 

— І як тобі ще не набридло казати це? — мене смішила його споконвічно однакова реакція на подібне. 

— Колись ви доведете мене до інфаркту... А я обіцяв піклуватись про вас, обіцяв своєму братові, — серйозно заявив він. 

Його тон мені не дуже сподобався. Зазвичай Ендрю хоч і буркотів, але ніби мирився з моїм стилем життя, але сьогодні щось було не так, як зазвичай, і я це відчув. 

— Я і сам, як бачиш, непогано піклуюсь про себе... От нещодавно бачив на ринку одну дивовижну річ із західного королівства, — я усміхнувся. — От би потрапити туди, подивитись, як там живуть люди, кажуть, їхні жінки проходять спеціальні уроки перед одруженням...

— Мілорде! — вигукнув Ендрю, перебиваючи мене. — Досить ваших жартів... У мене для вас невтішна новина, — він зазирнув мені в очі. — Король помер...

— Що?...— усмішка вмить зникла з мого обличчя. — Як... Ми ж тільки позавчора бачились і...

— На нього було скоєно замах...

— Коли?...

— Сьогодні. Він помер через дві години після того... Встиг тільки заповіт написати і все. 

— Треба вшиватись звідси... — я зіскочив зі стільця і пішов з кабінету до передпокою.

У мене було все заготовлене на такий випадок. Авжеж, була дуже мала вірогідність, що хтось вийде на мене. Мою таємницю знав тільки Ендрю, а людини, лояльнішої за нього, я не знав. 

— Але, Семе... — він кинувся за мною. — Мілорде, він лишив заповіт...

— Яка з його дочок? Чи, може, той придурок Елмас? — роздратовано запитав я. — Тільки не кажи, що Аміна, вона не від світу цього... 

Отака от цитата, як вам? Щиро запрошую вас почитати «Останнє слово за перможцем» вже зараз. Книга оновлюється щодня, тож читається, як серіал, серію якого чекаєш з нетерпінням...)) 

Приємного читання!