Сонечки, в мене сьогодні надзвичайно шалений день, але це я просто не могла вам не принести.

По-перше, "Здавайся, сонце" тепер продається. Сподіваюся, родина читачів не поменшає, тим паче, що пригоди й пристрасті нарешті входять у повну силу. 

Хоча, навіщо зайві слова? Судіть самі)

- Напевно, ти маєш рацію, - протягнула, ледь пізнаючи свій голос. Він звучав хрипко, наче говорила те, що мала, але насправді бажала геть іншого. Піддавшись незрозумілому пориву, торкнулася губами його шкіри, відчуваючи, як пришвидшився пульс чоловіка. В голові запаморочилося, наче в голову вдарило п’янке шампанське. Руки, що до того міцно стискала в кулачки й тримала біля себе, раптом потягнулися до Дена й лягли на його плечі. Сама ж трохи подалася назад, але не настільки, щоб він міг відпустити її.

- Пін? – тихо звернувся до неї. Голос звучав глухо, мов боявся злякати. Вона ж подивилася в його карі очі й потонула в золотій глибині. В цю мить хотілося лише одного – забути про розсудливість та іншу маячню й нарешті зробити те, що так давно вабило.

Варто було їй лише дати натяк, як Денис одразу зрозумів її бажання. Міцніше притиснув до себе, ніби лишаючи можливості передумати, опустився нижче й припав до вуст. Цілував жадібно, як спраглий мандрівник й разом з тим ніжно. Від його доторків паморочилося в голові, серце калатало у грудях, немов скажене, а легені обпалювало вогнем. Навіть одяг не рятував від гарячих доторків і здавалося, що там, де руки й вуста торкаються тіла, залишаться опіки.

Поцілунок. Якби хтось сказав, що така проста ласка може викликати стільки емоцій, напевно б не повірила. Але зараз відчувала це на собі. Здавалося, вони обоє не можуть насититися – хочеться ще і ще. Цілувати. Увібрати. Розтанути.