– Сумуєш за ним?
– Я? Ти збожеволіла? За людиною, яка брехала мені та не давала спокійно жити? Звичайно, ні, – нервово викинула недопалок та прикурила ще одну сигарету.
– Навіщо ти себе обманюєш?
– В якому сенсу? – обурилася я.
– Ти хвилюєшся за нього, – спокійно говорила Іра.
– Це просто цікавість. Нічого більше.
Іра голосно зітхнула.
– Поглянь на мене.
– Що? – я повернула голову та подивилася в її очі.
– А тепер скажи, що нічого не відчуваєш до нього?
Від її погляду пройшовся мороз по шкірі.
– Я кохаю Сашу, – впевнено сказала я. – Тільки його.
– Я щаслива, що ти кохаєш Сашу, але ти не відповіла мені на запитання, – на підвищеному тоні сказала Іра.
– Я нічого не відчуваю до нього, крім злості, – я викинула недопалок та зайшла в кімнату. Іра пішла слідом за мною.
– Ти можеш обманювати мене, але не себе. Від почуттів не втечеш.